Слава ЗСУ!

- Чого? – відвертаючись від старезної баби, запитав Василь.

- Вона - відьма! – голосно крикнула Марічка.

- Марічко, чого горланиш? – схопивши дівчинку за руку, прошипіла Ява. – Швидше сядь, бо прокляне тебе та баба.

- Так повільно іде. Може, їй допомогти корзину нести? - запропонував Василь.

- Ні, що ти, - злякано заперечила Ява. – Мій батько казав до неї не торкатися, навіть. Вона – не чиста сила. Кажуть, хто до неї торкнеться – той помре від язв та бородавок.

- Фу-у, - зажмурила очі Марічка. – Бачите, сюди іде.

- Може, їй все ж допомогти? - зніяковіло повторив Василь. – Їй же важко.

- То хай би не йшла в наше село. В своє нехай вертається, - жорстко промовила Ява. – Марічко, швидше роби вигляд, що ворожиш мені. Може, вона побачить, що ми зайняті, і не підійде.

Марічка швидко сіла навпроти своєї пані і схопивши її за руку, почала водити по долоні пальцем і голосно щось промовляти:

- Так, у тебе станеться щось неочікуване! – промовила Марічка так голосно, щоб чути було і старезній бабці. – Тебе чекає подорож… Дуже довга подорож…

Тим часом бабка підійшла до них і зупинилася, ледь втримуючи важку корзину на плечах.

- Ще тебе чекає…. Тебе чекає, - не могла придумати Марічка. – Якесь свято…

- Може, Пасха? – підіграв Василь.

- А й справді, скоро Пасха! – голосно викрикнула Ява.

- Доброго здоров’я, - встрівши в розмову, промовила баба Варя.

- Доброго, - промовив Василь.

Він одразу вскочив і, підбігши до бабусі, допоміг поставити їй важку корзину на землю.

- Іди собі, бабцю, - промовила Ява, намагаючись не дивитися Варварі в очі. – Не зачіпай нас.

- У тебе буде свято! – знервовано повторювала Марічка, вхопившись від страху в Явину руку.

- Свято? – промимрила баба. – Не те ти ворожиш, дівчино! А от я можу долю тобі твою розповісти.