Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Статус Королеви

- Мені здається, це вигадка. Хоча, насправді, я дуже хочу, щоб я помилялася.

- Я вірю, - промовила Ліна, - що ця кімната є. Так сильно вірю.

- Я знаю…

- Якийсь час мені здавалося, що я щаслива. Я багато досягла. В моєму житті відбулися такі події, про які я і мріяти не могла. Але я знаю, що поки не знайду той камінець – не зможу до кінця оцінити своє щастя. Буду щаслива лише тоді, коли носитиму його на шиї.

- Здається, ти обіцяла його Нонні.

- Я пам’ятаю, - впевнено відповіла Ліна. – Я віддам… Я ж пообіцяла. Я не порушу обіцянки. Просто я хочу спочатку торкнутися на нього, подивитися. А вже тоді… Ти, здається, теж їй дещо обіцяла?

- Так. Я віддам. Мабуть, завтра.

- Ти вже забрала сережку у Влада?

- Так. Сьогодні зустрічалася з ним.

- Дай мені подивитися, - попросила Ліна.

Емма засунула руку в кишеню халату, вийняла пакетик і віддала Ліні.

- Яка краса! – вражено прошепотіла Ліна. – Це просто неймовірно! Це ж тобі Руслан подарував?

- Так.

- А де він їх купив? Я теж такі хочу. Вони якісь такі… Саме такі, які повинна носити графиня.

- Я бачила їх лише раз. Ми приїхали в одну маленьку церкву-музей на заході, і я побачила їх там. Коли я запитала, скільки вони коштують, мені сказали, що вони не продаються. Але Руслан, напевне, зумів з ними домовитись і зробив мені сюрприз…

- Зараз я її надіну.

Ліна вийняла з вуха маленьку сережку і вставила величезну антикварну прикрасу.

- Як я? – запитала Ліна, повертаючись до Емми лівим вухом.

- Як графиня, - посміхнулась Емма.

- Коли ти будеш віддавати її?

- Завтра. Думаю, завтра. Хоча, ні. Завтра мене викликають в міліцію, тому, мабуть, не встигну.

- Можна я поношу її, поки ти не віддаси.

- Добре, носи.


Було близько шостої години ранку. Було дуже прохолодно. Сонце, ще не остаточно піднявшись на небосхил, вже встигло сховатися за широкими сірими хмарами. Небо були низько, наче хотіло задавити всіх своєю величезною сірою тінню. Легкий, але прохолодний вітер злегка колихав хмари, а вони лише бездумно і пасивно підкорялися його витівкам, розгойдуючись у прохолодному повітряному океані.

Попередня
-= 313 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 33.

Останній коментар

ari21 18.09.2022

Fantastic!


Оксана 31.08.2021

читала з великим захопленням


красуня 06.08.2020

чудова змістовна книга ,автору 5+++


Додати коментар