Слава ЗСУ!

Ірина не встигла договорити останні слова. Зв'язок перервався і почулися короткі гудки.

- Можна вдихати, - прошепотів Влад. – Я чесно кажу, поки Ірина говорила, я не дихав.

- Це точно, - прошепотіла Марта. – Я про все забула, коли почула її.

- Добре, мені треба їхати на роботу. Всім до побачення, приємного дня.

- Валерія, запиши, що це глина… Суміш зі щебенем, - промовила Олена. – Дресва… Так я і думала. Герой та людина, яка намагалася тут щось побудувати.

- Писати дресва? – перепитала Валерія. – Чи віддати на експертизу?

- Віддавай, - ображено відповіла Олена. – Якщо мені не довіряєш.

- У кого ще є результати роботи? Борис? Який це сектор? Так…

Олена відкрила пакетик і висипала собі на долоню суміш ґрунту та піску. Вона уважно роздивлялась вміст кожного пакетика і робила якісь висновки.

- Це, взагалі, привезене звідкись, - промовила вона. – Але виходить якось дивно… Вапняк… Пісок… Тут можна будувати і будувати. Але чомусь граф будує замок в іншу сторону. Невже моя гіпотеза помилкова?

Олена встала і віддала Борисові його пакетики з землею.

- Обід, - промовила вона. – Ідіть поки що їсти, а я подумаю.

- А ти будеш їсти? - запитала Валерія. – Я можу поділитися пельменями. Я взяла з собою. Будеш?

- Я? Ні, у мене нема часу.

Олена згорнула свою карту і пішла до лівої частини замку.

- Що нового? – почулося позаду.

Олена обернулась і побачила позаду себе Ліну.

- Графиня, графиня, - наспівала Олена. – Насправді, нічого хорошого. Теорія моя помилкова. Там де можна було будувати – вони не будують. А там де навпаки важко – будують. Питання: чим думали ті кляті середньовічні архітектори?

Ліна засміялась.

- Бачу, тебе зачепило.

- Якби ж ти знала, як зачепило, - прошипіла Олена. – Я вже знаю тут кожен міліметр землі. І мене нервує, що я не можу докопатися до істини. Всі мої гіпотези заходять в глухий кут.