Слава ЗСУ!

- Була.

- Не було.

- А я кажу, була.

- А я кажу, ні.

- Зараз я тебе вдарю! – прокричала Олена.

- Можеш робити, що хочеш, але карти… Ми з Карлою бачили карти, старі-старі. На них не було річок.

Олена сумно присіла і знову почала дивитись у землю.

- Що ти там вишукуєш у тій траві? Визнай, що ти не права.

- Не визнаю…

- Визнай, бо ти не права.

- Права.

- Не права.

- Права!!!

Олена встала і побігла до замку. Остап поплентався за нею.

- Яно, де Рената Микитівна?

- Пішли, я відведу.

Рената сиділа в бібліотеці замку і вивчала архівні документи.

Олена підійшла до неї.

- Питання! – задихано промовила Олена.

- Став, - не відриваючи очей від паперів, промовила Рената.

- Річка! Чи протікала тут колись річка?

В цей момент в бібліотеку зайшов Остап.

- Річка? – усміхнулась Рената. – Ні. А он же Остап є, чого в нього не спитаєш? Він же брав у мене старі карти, знайдені у тайнику.

- Пані Ренато, - іронічно промовив Остап. - Якби ж хоч хтось мене хотів слухати! Я сорок п’ять разів повторив, що річки там не було.

- Найближча річка була метрів зо триста звідси. Вона впадала в нашу річку Бариш. Текла з півночі на південь.

- Ні, триста метрів дуже вже задалеко. А підземні ріки?

- Ні, нічого не було.

Олена вийшла на вулицю, присіла біля схеми, і сумно дивилася скрізь неї.

- Я ж казав тобі, що там нема річки, - промовив Остап. – Ти ж не хотіла слухати.

- Я засихаю від свого не знання. Я коли чогось не знаю, я засихаю.

- Тебе полити? – засміявся Остап.

- Так, знаннями. Давай поїдемо завтра в інститут до Миколи Опанасовича.