Слава ЗСУ!

- А-а-а…

- І взагалі, як я скучила за університетом, за парами, викладачами. Яке ж цікаве заняття!

- Може, воно і було б цікаве, якби ти не слухала так уважно, і хоч іноді сміялася з моїх жартів.

- Твої жарти були не смішні. Це раз. А по друге, навіть, якби вони і були смішні, на занятті з історії – вони точно не доречні.

Олена і Остап спустилися сходами на другий поверх.

- Де ця викладацька? – запитав Остап.

- Соромно шість років провчитися, і не знати, де викладацька, - скептично промовила Олена.

- Заучка!

Олена впевнено відчинила двері у викладацьку. За столом, згорбившись, сидів старий дідок – улюблений викладач Олени.

- Проходь, Олено!

- Миколо Опанасовичу! Перш за все, дозвольте подякувати Вам за чудову лекцію. Я вже й забула, які цікаві у вас були заняття

- О-о-о, почалося, - пробубонів Остап.

- Ох, Олено, Олено, - зітхаючи, промовив викладач. – Де поділися такі студенти, як ти? В мене таких талановитих вже більше, мабуть, і не буде.

- Та будуть ще. Не переживайте.

- Сідай, Олено!

Остап мовчки стояв в стороні і раз у раз виразно поглядав на старого дідка. Так поводить себе, наче Остапа і не помічає. Хоч би стілець запропонував, чи хоч би привітався. А то лише «Олено, Олено…». Наче Остап був поганим студентом. Він же теж історію гарно знає. Але ж ні. У порівнянні з Оленою, на нього і дивитись ніхто не хоче. От вже ця Олена. Справжня заучка… і підлиза.

- Питай, що ти хотіла спитати, - промовив викладач.

- Зараз.

Олена нахилилась і дістала зі своєї сумки карту.

- Дивіться, - промовила вона. – Мене цікавить це місце.

Олена ткнула пальцем в карту.

- Зайнялась дослідженням замку? – посміхнувся викладач. – Це схоже на тебе. Ти без роботи не сидітимеш.