Слава ЗСУ!

- Вона поїхала до Емми, оформляти відпустку.

- Відпустку, - задумалась Олена. – Я відчуваю, що скоро я з вами залишусь сам на сам. Може, тоді ви почнете працювати. В цьому замку працюють дві людини. Я і Рената. І все. Я за один тиждень свого перебування тут зробила більше, ніж ви за весь час своєї роботи. А ви це знаєте, але нічого з цим робити не хочете.

Олена попрямувала до саду.

- Олено, подивись на цей камінь, його знайшли садівники. Ти обіцяла глянути…

Олена скептично глянула на Яну і взяла в руки камінь.

- О боже, це такий важливий камінь! Як добре, що ти знайшла його! Це ж і є камінець графа!

- Що? Серйозно? Це правда?

- Ні, Яно, ні! Звичайно, не правда, - кинувши камінь на землю, крикнула Олена. - Це звичайний камінь, який привезли будівники, коли ремонтували дорогу. Як він в саду опинився – я не знаю. А те, що він обмазаний в цемент – зовсім не означає, що він старовинний. І взагалі, тобі нема чим зайнятися?

- Я… я працюю у саду…

- Що ти там робиш?

- Керую садівниками.

- Керувати садівниками – це основна справа археолога, - з сарказмом промовила Олена. – Я думаю, садівники і самі справляться. Як ти вважаєш?

- Мене Емма призначила…

- Ким призначила? Керівником садівників? Яно, немає такої посади. А якщо і є – то я тебе з неї знімаю.

Олена обернулась до усіх.

- Ну, хто ще чим порадує? Може, хтось іще щось знайшов у саду? Камінь, чи, може, якусь гілочку. Несіть усе мені. Я все розглядатиму, бо мені нема чим зайнятись! – крикнула вона. – Ви всі нездари. Всі забирайтесь звідси. Від вас все одно ніякого толку. Всі геть.

Група археологів стояла незворушно.

- Я повторюю іще раз, ВСІ ГЕТЬ!!!

- Олена, так не можна, - промовив Остап, який вже хвилини зо три, як вийшов на вулицю, і спостерігав за всім, що відбувалося на подвір’ї.