Слава ЗСУ!

Але Емма мовчала.

- Чого ти мовчиш, Еммо, щось не так? – не зрозуміла Ліна.

Емма глянула на Остапа. А він непомітно помахав головою вбік, ніби підказуючи «Не погоджуйся».

- Еммо, хіба ж ти не хотіла знайти кімнату? – нічого не розуміла Ліна.

- Я ніякої згоди не дам, - тихо промовила Емма.

- Що? Чому? – гнівно крикнула Ліна.

- Бо я не дуже вірю, що в тому підвалі є кімната. Замок до цього досліджувала ціла група археологів, і ніхто нічого не знайшов. І Рената мені також говорила…

- Що з того, що Рената говорила, - перебила Емму Ліна. – Це ж Олена! Еммо, прокинься, вона талановитіша за всі ті групи.

Емма сухо посміхнулась. Вона знову поглянула на Остапа. Остап полегшено зітхнув.

- Я знаю, що Олена дуже талановита. Але моя відповідь – ні. Я не дам руйнувати замок заради досягнення божевільних ідей.

- Божевільних ідей? – крикнула Ліна. – Еммо, про що ти? Ти ж знаєш, як для мене це важливо! До того ж, треба розвалити одну єдину стіну, а не весь замок!

- Ліно, я повторю ще раз: Ні!

- Ах так, значить «ні»! – крикнула Ліна. – Тоді знаєш що, Еммо. Мені твоя підтримка не потрібна! Я сама дам дозвіл на руйнування тої стіни. Бо я графиня! І цей замок – мій!

Емма глянула на Остапа. Остап встав зі стільця.

- Ліно, ти не маєш на це права, - промовив він. – У нас в країні не монархія, а демократія. А твій графський титул в даному випадку не грає ніякої ролі. Емма – директор замку. І все, що ти робиш, ти маєш узгоджувати з нею.

- А-а-а, - раптом промовила Олена. – Я все зрозуміла. От хто у нас такий розумний. Остап! Це він накрутив Емму проти нас. Мабуть, розповів, як я викинула тебе та інших нездар з замку. Що? Заділо за живе?

- Олено, до чого тут Остап? Це моє рішення! – спробувала владнати конфлікт Емма.

- Ні, не вірю, без нього тут не обійшлося. Еммо, давай будемо дорослими людьми і поговоримо вдвох.