Слава ЗСУ!

- Я… Лише я…

Теплий весняний вечір. На дворі розквітли по всьому небі зорі. А Любава коло печі сидить, закуталась в три кожухи.

Мигдалина вже й вареників наварила, і компот зробила. А Любава все сидить мовчки.

Мигдалина за віника взялася, та хату почала підмітати. Все Мигдалина за Любаву робила. Весь день у себе в хаті порається, а ввечері піде до Любави та ще й там все поробить. І де тільки сили в неї бралися?

Та Мигдалина не спроста це все робила. Як молодшою ще була, то відбила вона чоловіка в однієї сільської пані. Казали всі, що Мигдалина - відьма, приворотним зіллям чужих чоловіків одурманює. І що немов би зв’язалася Мигдалина з нечестю усякою. А потім ще й хата в неї вщент згоріла. Погоріло геть усе. І почали злі язики говорити, немов би покарання прийшло Мигдалині за те, що сім’ю чужу розбила. Всі тоді від неї відвернулися, обходили її обгорілу хату третіми стежками. А згоріла у Мигдалини не лише хата, а й сарай, і город. Подохли в тому сараї корови, свині, врожай весь вигорів. Залишилася жінка ні з чим. А люди є люди… То їй покарання, кажуть, за те, що з чортами зв’язалася та чоловіка вкрала. Так воно чи ні, а Мигдалина з тим чоловіком і досі в парі. Живуть душа в душу вже котрий рік. Та що кому розкажеш… Відвернулися всі від Мигдалини, лише шепотілися їй у слід.

А Любава плювати тоді на всіх хотіла. Парочку гусей Мигдалині принесла, щоправда не найкращих, але все ж принесла. Картоплі мішок з погребу виділила. А ще й дозволила Мигдалині порубані дерева з-за сараю собі забрати, на відбудову хати.

Застерігали тоді сусідки Любаву щодо Мигдалини:

- Дивись, Любаво, люди не задля втіхи кажуть, що зв’язалася вона з нечистю. В голові в неї чаклунство.

- Яке чаклунство, яка нечисть? - сміялася Любава. – Вам аби потовктися на чужому горі.

Минули роки. Забули люди, що Мигдалина - «відьма». Відбудувала вона хату свою, господарство відродила, а Любаві не забула тої доброти. Що єдина вона не відвернулася від неї, хоча ніколи і не називала себе подругою.