Слава ЗСУ!

- Під яким? Під тим, куди я стала. Там точно кімната. Висота близько двох метрів. Це точно.

- Неймовірно. Виходить треба було розбивати не стіну, а підлогу, - промовила Емма. – А як же вони заходили в ту кімнату. Стрибали?

- Я не знаю.

- Треба викликати робітників і розвалити підлогу в тому місці.

- Я думаю, мер більше не дасть дозволу на роботи в замку.

- То й що, - промовила Емма. – Я дам.

В замку було дуже шумно. Якимись незрозумілими залізними інструментами будівельники з усієї сили стукали по кам’яній підлозі і відлуння цього жахливого звуку чулося по всьому замку. Від нього дзвеніли стіни, тріщало каміння, і з кожним рухом залізного молотка здавалося, що він б’є вже не по підлозі, а по міцній червоній касці, яка знаходилась на голові. З кожним ударом очі закривалися самі собою, а тіло здригалося.

Емма та Олена стояли осторонь та лише дивилися на чотирьох чоловіків, які натхненно працювали в єдиній злагодженій команді.

- Увімкни алмазну пилу!

- Увімкнено.

- Давай!

Тонкий диск, швидко обертаючись, почав різати камінь на частини. Пронизливий звук виїдав мозок просто з голови.

- Перегрілося! Воду! – крикнув поважний чоловік.

- У мене содовий розчин.

- Лий, кажу!

- Де кувалда?

- Той камінь не чіпай. Можемо зачепити основу. Починай з того краю, де розпилили. А далі підемо по краю стіни.

- Дівчата, ви що тут робите? Ідіть на вулицю. Ми вас покличемо.

- Ні, - відповіла Олена. - Ми будемо тут чекати.

- Ну дивіться. Пилюка стоїть, гуркіт такий. Ще погано стане. Потім голова боліти буде.

- Не буде, - відповіла Олена.

- Пішли, - взявши за руку Олену, попросила Емма. – Вже голова розколюється. Хай працюють. Потім нас покличуть.

Олена подивилась на бліду, як сніг, Емму. Їй було погано. Може, дійсно не вистачало повітря. Ще й цей гуркіт…