Слава ЗСУ!

Емма уважно глянула на ворожку. Нонна продовжила:

- Так, я точно знаю. Я відчуваю. Вона там щаслива… Зі своїм графом, своїм камінцем… І навряд, повернулася б сюди заради тебе.

- Я знаю, - сумно розвела руками Емма. - Я не серджусь за це на неї. Вона така по натурі. Цей світ надто примітивний для неї. Друзі – це не головне в її душі. Вона не могла знайти тут споріднену душу. Бо такої людини, як вона, більше просто не існує. Якщо вона там, з графом, можливо, там вона знайде людей, які розумітимуть її так, як вона того хоче.

- Мабуть. Одне можу сказати, вже нічого змінити не можна. Ти погодилась відмовитися від будь-чого, і доля забрала у тебе її. Ти отримаєш своє щастя. А вона… Вона вже отримала своє. Вона щаслива.

- Дійсно? Щаслива?

- Дуже. Знаєш, вона зникла, як і її пращур граф, через невиконання своєї обіцянки – вона не віддала камінець. За це, вона отримала покарання – ніколи більше не побачити тих, кого любить. Але вона, як і граф, вирішила, що краще нести покарання, ніж виконувати дану колись обіцянку.

- Принаймні, хоч такою ціною, вона стала щасливою, - посміхнулась Емма.

- Не шукай її, - посміхнулась Нонна. – Не треба цього робити. Вона зникла назавжди, повір мені. Змирися з тим, що ти її ніколи не побачиш. Але вір, що вона там щаслива. Вона свій вибір зробила, коли не віддала камінець.

- Я рада, більше за все на світі рада, що вона щаслива. Принаймні, хоч хтось щасливий. А я… Я не знаю, чи, взагалі, колись стану щасливою…

- Станеш, звісно, станеш! Твоє щастя так близько до тебе. Так близько, що я його вже відчуваю.

- Дійсно, близько? – зраділа Емма.

- Так! Людина, яка зіграє найбільшу роль в твоєму житті настільки близько… На відстані метра.

- Невже? Де ж вона?

- Я не знаю, - знизала плечима Нонна. – Сама дивись, очі відкрий! Ти мені сережку – я тобі щастя! Отримай його! Ось воно. Відтепер, ти будеш щаслива!