Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Статус Королеви

- Василю, - посміхнулась Ява. – А куди ти ходив?

- Нікуди…

- А чого торбинками обвішався?

- То… То я гусям їсти носив, - випалив Василь.


З тих пір розквітла Любава, і хата її розквітла. Знову запанувало щастя в їх сім’ї. На місці калини вишню посадили, а вона одразу ж прийнялася. Любава господарство своє в порядок привела. Знову кури, гуси, свині, коні… Того ж місяця Василь Яві запропонував одружитися. А вона щаслива. Сказала, що давно цього чекала, що Добромирові відмовляла спеціально, щоб Василь зрозумів, що кохає вона тільки його. На весіллі все село гуляло. Казали, що такого весілля ще ніхто не справляв. Воно ж і не дивно, бо у Любави завжди все найкраще. Одружилися вони, стали всі разом жити. Хата велика, всім місця вистачить. А на наступну весну запланували і собі свою власну хату збудувати. Мигдалині Любава подарувала парфуми свої заморські, за те, що не кинула її в скрутну хвилину. А чоловікові її, Якову, двох коней молодих. Хлопчаку тому, що Яву перший знайшов – порося найжирніше віддала, як і обіцялося. Хоч це і не вона обіцяла, а Пацюк. Та від нього ж хіба дочекаєшся.

Лише Варварі нічого Любава не віддала. Їй то і не шкода, але, що люди говоритимуть. Що зв’язалася Любава з нечистю, що все цвіте в неї не через те, що господиня вона гарна, а через те, що до чаклунки вона зачастила. Хотіла спочатку гусенят з десяток їй передати, щоб було і у Варвари своє власне господарство, а потім забулося якось. Так Любава і не подякувала старій чаклунці.


Олена ішла вздовж асфальтованої доріжки поруч з Лесею, яка везла на візочку для інвалідів діда.

Вже місяці зо два він не ходив. Леся, як і раніше, доглядала його. Але тепер, щоранку вона приїжджала і першочергово вивозила його в сад, і лише після цього починала поратись по господарству.

Дід давно вже нічого не говорив. Звичайно, він і раніше не говорив, але декілька місяців дід не ворушив вже і руками. Важке минуле, роки - все взяло своє. Іноді, Олеся просто розмовляла сама з собою, намагаючись по його реакції зрозуміти, чи хоча б чує він її. Та він ніяк не реагував. Сьогоднішній день не був виключенням. Дід мирно сидів у візку, і беземоційно проїжджаючи повз старий госпіталь, в якому колись радянським режимом було убито тисячі безневинних людей, скляними очима дивився кудись у далечінь.

Попередня
-= 391 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 130.


Останній коментар

  01.11.2015

Читається то легко ,але цей прикол з сережкою... Ємма що страждала розсіяним склерозом? Таке не памятати


  21.07.2015

Мені сподобався....


anonymous16646 25.06.2015

ульч


Додати коментар