Слава ЗСУ!

- Ну й людей ти назбирала, - похитав він головою.

- Чим більше, тим краще, - посміхнулась Емма.

- Треба віддати шану померлим, - промовила Олена. – Ходімо до меморіальної дошки.

Усі разом попрямували до меморіалу.

Побачивши такі важливі постаті, народ одразу розступився, даючи їм дорогу. Всі якось одночасно замовчали, наче даючи їх улюбленій Еммі побути на одинці зі своїми ідеями та проектами.

Деякий час тривала тиша.

- А це що за клоун? – пошепки запитав Остап, штовхаючи Емму вбік. – Клоунада! Він би ще одягнув костюм чарівника.

- Де? – намагаючись обернутися непомітно для інших, запитала Емма.

Остап показав пальцем в сторону чоловіка, який був одягнений у розшиті золотом наряди. Навколо нього стояли охоронці, роздивляючись всіх навколо, чи ніхто часом не зазіхає на життя їхнього підопічного. Біля нього стояла дівчина в діловому чорному костюмі і пошепки намагалася перекладати йому все, що він чув довкола..

- Мабуть, іноземець, - промовила Емма. – До речі, ніякий він не клоун. Навіть, дуже симпатичний.

- Який він симпатичний? Еммо!

- Тихіше…

- Еммо, який же він симпатичний? – вже тихіше перепитав Остап.

- Не знаю, мені подобається.

- Мені теж, - промовила Олена.

- Мовчи, Олено, - штурхнувши під бік Олену, промовив Остап. – Тобі, взагалі, його погано видно.

Олена посміхнулась.

Минув деякий час. Олена, Емма та Остап в оточенні мера та його охоронців попрямували до невеликої сцени, яку встановили біля входу в госпіталь.

- А що тобі Нонна сказала? – запитала Олена впівголоса. – Ти ж через неї спізнилася?

- Так. Сказала, що Ліна тепер щаслива, що вона з графом і камінцем.

- Серйозно? – пошепки перепитала Олена. – Хоча я це і так знала, чого я дивуюся?

Емма посміхнулася.

- А про щастя твоє щось казала?