Слава ЗСУ!

- Тобто вона вам сказала, що іде до замку? – знову перепитав чоловік у формі.

- Я вкотре вам повторюю, - зітхнула Олена. – Так! Вона викликала таксі, вийшла з моєї квартири, сіла у таксі і поїхала до замку.

- Як ви знаєте, що вона туди доїхала?

- Я бачила її ключі в замку… Допитайте таксиста, нехай скаже вам, що бачив, як вона пішла до замку.

- Ми вже допитали, - промовив слідчий. – Він підтвердив, що підвозив її під ворота, і бачив, як вона їх відчиняла.

- От і добре.

- Проблема в тому, що вона зникла без вісти, без сліду і наше завдання її знайти.

- Вона не зникла! Скільки вам разів повторювати! Вона у замку!

Слідчий посміхнувся.

- Ми там шукали…

- О Господи, та скільки вам разів повторювати. Вона у потаємній кімнаті!!!

- І там ми теж шукали, - пробурмотів слідчий.

- А куди по вашому дівся граф? Ви що, легенд не читаєте?

- Дівчино, хіба ми можемо повірити у легенди? У нас в протоколі написано: «ЗНИКЛА БЕЗВІСТИ», а ви мені про легенди.

Олена нічого не відповіла.

- Вона нікуди не збиралася їхати, може, купувала якісь білети, чи згадувала якихось своїх родичів?

- Білетів не купувала, але родичів згадувала, - промовила Олена.

- Згадувала? – радісно промовив слідчий. – Диктуйте, як звати і де проживає?

- Звати – граф Полонезький, проживає у замку.

- Та ви знущаєтесь наді мною. Може, вам простіше думати, що вона в тому замку, і що вона там щаслива, а я думаю, що її могли вбити, викрасти, зґвалтувати. Розумієте?

- А я вам кажу, вона в замку!

- Ну звідки ви знаєте?

- Ми розбили стіну, і знайшли там сережку, яку вона одягала того вечора. Я вам вже казала про це…

- Ну як вона по вашому крізь стіну могла пройти? Чого ж ви тоді стіну розбивали, пройшли б так, як вона.