Слава ЗСУ!

Ява радісно підбігла до свого коханого і міцно обійняла його. Граф взяв дівчину за руку.

- А чому ж ти тоді такий сумний? Що тебе турбує?

Граф опустив очі, намагаючись не видати того, на скільки йому важко на душі.

- Я просто хочу все згадати, - прошепотів він. – Я хочу згадати, чим я жив до цього, що мене цікавило… Хто був моїм другом, а хто ворогом. Мені важко жити порожнім життям.

Ява відійшла від графа і задумалась.

- Я тобі допоможу, - промовила вона. – На цей раз ти точно згадаєш усе.

Було близько дванадцятої ночі. Народ продовжував веселитися. Грала музика. Емма ледь совала ногами на своїх величезних підборах.

- Еммо, роззувайся, - пожартувала Олена. – Вже всі побачили, які в тебе гарні черевики. Але всі так напилися, що навряд, завтра хтось згадає, що під кінець вечора ти ходила боса.

- Ага, - махнула головою Емма. – Якщо я роззуюся, то всі точно запам’ятають, що під кінець вечора я ходила з червоними розпухлими ногами.

- Та сідай вже, - посунувшись вбік, промовила Олена.

Емма сіла.

- Де твій граф?

- О-о-о, він вже не знає, де сховатися від журналістів. Завтра ми будемо на обкладинках всіх журналів. Він – красунчик, і я – зі своїми розпухлими ногами.

- Ну нічого, - пожартував Остап. – Напишуть, що Емма Красовська поправилася трохи. Ніжки розтовстіли.

Всі засміялися.

- Та іди ти! – промовила Емма. – Я так втомилася. До речі, Олено, завтра нарада. На дев’ять ранку.

- На дев’ять? – крикнула Олена. – Ти при своєму розумі. Давай хоч на десять.

- Ні, на дев’ять. Роботи багато.

- Трудоголічка, - прошепотіла під ніс Олена.

- Ой, хто б казав, - засміявся Остап. – Сама по ночах книжки зубрила.

- А я б прийшла і на вісім, - сумно промовила Ганна. – Тільки в мене роботи нема. Нікому не потрібна модель-невдаха.