Слава ЗСУ!

- Навіть, так? - махнула головою Рената.

- У суддів я пропоную взяти тих же людей, які розробляли тести, а також включити до складу Ренату та Олену. Одну із цих двох кандидатур пропоную взяти головою суддівської колегії. Для того, щоб уникнути суперечок, пропоную, або надати їм рівні права, або ж дати їм можливість вирішити самим.

- Нехай Оленочка буде, - махнула рукою Рената.

- Дякую, - посміхнулась Олена. – В принципі, можемо поділити це горде звання.

- Та, яка там різниця. Все одно, судитимемо разом.

- Продовжуй, - промовила Емма.

- Далі, коли ми отримаємо результати, можна зробити якесь урочисте нагородження, наприклад, в тому ж інституті археології. Сподіваюся, з залою Остап нам допоможе. Таким чином, ми зможемо привернути увагу інших студентів. У них з’явиться розуміння того, що не все у світі куплено, і що є можливість добитися чогось своїми знаннями.

- Мені подобається, - промовила Емма.

- Якщо не зважати на те, що всю мою команду, з якою я пропрацювала стільки часу, звільнили, то мені теж усе подобається, - промовила Рената.

- Ну-у-у, - посміхнулась Емма, - нехай твоя команда тепер доведе, що, дійсно, має право працювати у замку.

- В принципі, це все, - поклавши листки на стіл, промовила Ганна.

- Давайте поаплодуємо Ганні, - промовив Остап. – Вона - молодець.

Всі заплескали у долоні.

- Добре, мені час, - промовила Рената. – Мені сьогодні треба терміново в замок. Там мають сьогодні встановлювати картини, які привіз граф Станіслав. Дуже дорогі речі.

- Я знаю, іди, - промовила Емма. – Ганно, вітаю, ти офіційно прийнята на роботу. Можеш розпочинати. З чого ти почнеш?

- Зараз займуся рекламою, листівками. Відправлю інформацію про конкурс у всі вузи та коледжі.

- Добре. Треба допомога – звертайся.

- Так, треба. Мені потрібен кольоровий принтер.