Слава ЗСУ!

Олена, скориставшись ситуацією, непомітно встала з крісла і вийшла з зали. Вона зрозуміла, що її присутність в цій залі більше не потрібна. Вона зробила все, що мала.

Остап підбіг до Емми. Нахабно розштовхуючи журналістів, хлопець накинувся на Емму і почав її обіймати.

- Еммо, ти молодець! Ти така молодець, - прошепотів він, обіймаючи кохану. – Я такий радий за тебе.

- Остапе, я така щаслива. Я, нарешті, щаслива. А де Олена?

- Не знаю, - здивовано обернувся Остап. – Вона ж сиділа в кріслі.

- Вона вийшла з зали через третій вихід, - промовила одна із гримерів.

- Я дожену, - промовив Остап.

Він поцілував Емму у щоку, ще раз сильно-сильно її обійнявши, вибіг із зали.

Остап забіг в третій вихід. Олени там давно вже не було. Хлопець спустився сходами вниз і вибіг на вулицю зі сторони чорного входу.

На сходах, неподалік від входу, сиділа Олена і роздивлялася якісь папери. Остап тихо підійшов ззаду і сів коло неї на сходи.

- Що ти читаєш? – запитав він, помітивши знайомі листки.

- Це? – здригнулася Олена. – Ксерокси… Рукописів графа, які ми знайшли в кімнаті.

- Щось цікаве?

- Та ти їх бачив, - махнула рукою Олена. – Ти ж здається, ці копії і робив для мене.

- Так, згадав, - придивившись, промовив Остап. – Я це читав.

Олена нічого не відповіла, лише повільно перегортала сторінку за сторінкою.

- Цей граф пише серйозні речі… У нього був неабиякий талант письменника…

- Не знаю, - сухо промовив Остап. – Я не дуже люблю такі мильні опери. Надто затягнуто… Нудно…

- Ну, - посміхнулась Олена. – Він писав про своє життя… Може, воно дійсно було таким нудним.

- Мені здається, всі автобіографічні твори нудні. Хоча… В даному випадку, я, мабуть, більше оцінюю цей твір, як історичну знахідку, цінну інформацію, а не як роман.

Олена знову утнулась у ксерокопії рукописів графа.