Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Статус Королеви

- Що ти робитимеш?

- Чекаю поради від найрозумнішою дівчини планети, - посміхнувся Остап і поглянув на Олену очима повними надії.

- Сподіваюся, це я, - промовила Олена.

- Ти…

- Твій останній шанс розповісти їй про те, що ти для неї зробив, - промовила Олена. – Розкажи, що вона не графиня, і що це була твоя ідея… І що зробив ти це для того, щоб зробити її щасливою.

- Я так боюся…

- Не бійся, - прошепотіла Олена. – Це ж Емма. НАША Емма. Ні слава, ні любов народу, ні гроші – нічого не змогли зробити з нею. Вона залишилась такою, як була. Вона усе зрозуміє… і оцінить. Повір.


Граф відкрив очі і подивився навколо. Він лежав у незнайомій кімнаті на дерев’яній дошці. Руки та голова його були обмотані тонкою тканиною, на якій засохла кров. Граф посміхнувся.

Так вже було. Все повторилося вдруге. Він знову помер, і знову воскрес. Олександр поклав голову на подушку і знову закрив очі.

Все, як минулого разу. Спогади про останній момент життя, про те, як він уже чекав, що помре, про останній момент, в який завжди чомусь зникало відчуття болю. А потім знову чиясь незнайома кімната…

Граф торкнувся рукою свого обличчя. На шкірі майже не було подряпин. Він пам’ятав, як якийсь дикий кіт вп’явся в його лице довжелезними пазурами. Але на тому місці була лише маленька подряпинка. Як шкіра встигла так швидко загоїтись? За день?

«А може, уже минув місяць» - промайнуло у голові графа.

Дійсно. Можливо, весь цей час він був непритомний і зараз вперше за довгий час прийшов до тями.

Олександр знову припідняв голову і задумався. Одне він знав напевне, цього разу він не втратив пам'ять. Він пам’ятав усе – своє дитинство, матір, батька, улюблену служницю Анничку, дружину, Венеція… Усе. Він згадав, навіть, як пішов на озеро і потонув там разом з конем. А ще згадав, як з Явою ходили по квітку… А потім тікали від страшної відьми, яка ту квітку хотіла відібрати. Господи, нарешті, він усе згадав. Мабуть, відвар з тієї квітки все ж подіяв… Ява допомогла йому все згадати! Його очі бігали, думки метушилися в голові, і він посміхався. Він так довго чекав і, нарешті, все сталося, він усе згадав.

Попередня
-= 470 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 130.


Останній коментар

  01.11.2015

Читається то легко ,але цей прикол з сережкою... Ємма що страждала розсіяним склерозом? Таке не памятати


  21.07.2015

Мені сподобався....


anonymous16646 25.06.2015

ульч


Додати коментар