Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Статус Королеви

- Невже це правда…

- Правда. Єдина в тій сім’ї Любава, яка не здогадується ні про що. Щиро вірить, що господарство її квітне через те, що господиня вона дбала. Вірить, що город у неї щороку родить – бо працьовита вона та енергійна. Вона єдина не знала, що ти граф, а дізналася лише коли Венецій тебе пізнав.

- Цього не може бути, - взявся руками за голову Олександр.

- Підлістю та брехнею тебе заманили у те відьмарське лігво, щоб забув ти ту, яка призначена тобі долею…

- Як я міг її забути… Мені здається, я бачу цю дівчину вперше, та серце завмирає, коли я дивлюсь на неї. Мені здається, я не дихаю, коли вона поруч. Мабуть, я дуже сильно її кохав. А може, і зараз кохаю. Я хочу бути з нею вічно. Хочу зробити її щасливою.

- А твоя присяга… Той камінь не простий. Ти житимеш вічно в коханні і щасті, але з іншою жінкою.

- Я не дотримаюсь тої присяги. Я згоден відмовитися від щасливого вічного життя. Воно мені не потрібно. Я хочу бути з тією, чиї почуття справжні.

- Тоді втратиш своє вічне і щасливе життя. І навіки лишишся одиноким. А щастя твоє триватиме лише мить.

- Принаймні, цю одну мить поруч з коханою, я буду, насправді, щасливий.

Граф встав і повільно вийшов на вулицю. Він пройшов по двору і підійшов до старого сараю. Біля сараю стояв його кінь. Олександр підійшов до нього і обійняв за шию.

- Ти живий! – похлопав він коня по спині. – Ми не бачились цілу вічність. Я, навіть, змирився з тим, що тебе нема.

Олександр сів на коня і помчав до замку.

На вулиці було сонячно. І десь дівся ранковий сніг. Лише де-не-де він скупчився на засохлому іще осінньому листі. Земля була м’яка і болотиста. У повітрі було вогко.

Граф просто їхав крізь ліс і його очі були немов скляні. Такого обману в його житті ще не було. Дарма Венецій хвалив його за надзвичайний розум і здібності. Нема ніякого розуму. Як можна було вірити у всі ті казки, які йому плела Ява, не помічати, що після тої «лікувальної» трави він лише іще більше забуває. І тепер стає зрозуміло, чому графові ніяк не вдавалося познайомитись з тим сміливим хлопчаком, який нібито його врятував. Ні на святах, ні на іменинах. Ніде він його не зустрічав. Лише чув про нього… казки та вигадки… А ще… Як можна було повірити, що Ява та Лесь заблукали у лісі. Вони знали той ліс, як свій дім, вони самі своїми ногами протоптали там ті стежки. Та що там казати, кожна людина в цьому селі знає, що там за полем починається графський ліс, і що ходити туди заборонено.

Попередня
-= 475 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 130.


Останній коментар

  01.11.2015

Читається то легко ,але цей прикол з сережкою... Ємма що страждала розсіяним склерозом? Таке не памятати


  21.07.2015

Мені сподобався....


anonymous16646 25.06.2015

ульч


Додати коментар