Слава ЗСУ!

- Точно, це пелюстки троянд, - вже впевненіше промовила Ліна. – Дивно, коли я ішла до тебе, їх тут не було.

Доріжка з рожевих пелюсток вела на вулицю. Емма невпевнено ступала по трояндам, раз у раз обертаючись на Ліну. Ліна лише розгублено дивилась на подругу.

Дівчата вийшли на вулицю. Біля під’їзду вже давно стояла машина Руслана. Побачивши Емму, Руслан вийшов з машини з великим букетом квітів.

- Руслане, - тихо прошепотіла Емма.

- Кохана, я такий радий тебе бачити! – промовив хлопець. – Я сьогодні скупив тобі всі квіти! Усі троянди! Усе заради тебе одної!

- Коханий…

- Я поранив собі всі руки, поки намагався засунути ці троянди в машину. Але для тебе мені не шкода. Я тебе дуже-дуже кохаю.

- Я теж тебе кохаю, любий, - прошепотіла Емма.

- І знаєш, я хотів зробити для тебе сьогодні щось особливе. Я дарую тобі ці квіти, та знаю, що жодна з них не може, навіть, порівнятися з твоєю красою. Та я не знаю, як ще тобі довести свою любов. Я думав всю ніч, що треба зробити, щоб твої очі засяяли. Що тобі подарувати, щоб ти зраділа. Одне знав напевне, я не хочу бути банальним, не хочу повторювати за кимсь. Просто хотів вразити тебе, зробити тебе щасливою і тому написав тобі вірш.

- Вірш? Мені? – ледь ворушачи губами, перепитала Емма.

- Так! Вірш, і якщо ти дозволиш, я хочу його тобі прочитати.

Руслан відкрив кишеню і дістав маленький згорток паперу.

- Нема життя без тебе,

Нема для чого жити.

І подих завмирає,

і у душі зима.

Нема зірок без тебе,

і затихає вітер,

і небо помирає,

коли тебе нема.

- Як же гарно, - тихо прошепотіла Ліна, яка стояла біля дверей під’їзду, - це найкращий вірш, який я лише чула.

Емма нічого не змогла промовити. З її очей потекли сльози.