Слава ЗСУ!

- Ти права. У мене були найкращі спогади про Нонну, - промовила Емма. – І вони б залишились найкращими на все життя, якби ми просто не зустрілись.

- Треба бути впевненими. Робимо вигляд, що ми все знаємо! – промовила Карла.

- Так. І одразу б’ємо в ціль. Ніяких там вихованих штучок, - погодився Остап. – Нахабність та упевненість – ось наші риси.

Троє студентів упевнено зайшли в замок.

- Хлопче, - серйозним голосом промовила Карла до якогось археолога. – Як звати керівника твоєї групи.

- Рената Микитівна, - невпевнено відповів хлопець.

- А де вона?

- В другій залі, там, де картини.

- От і добре! Гарний хлопчик, - промовив Остап.

Макс, Карла та Остап впевнено зайшли до зали.

Рената стояла посеред групи археологів і щось розповідала. Студенти підійшли ближче.

- Нехай зроблять порівняльний аналіз цих картин, - серйозно промовила Рената. – Мені просто цікаво, чи той самий художник їх малював.

Побачивши трьох нахабних студентів, погляд жінки змінився.

- Знову ви? Хіба перший раз я не зрозуміло висловилась? Зараз тут працюємо ми!

- А хіба ми вам заважаємо? – нахабно запитав Остап.

- Так, - впевнено відповіла жінка. – Заважаєте. Не примушуйте мене викликати охорону. Зробіть ласку, заберіться звідси самі.

- Добре, - промовила Карла. – Ми підемо! Після того, як вирішимо з вами одну справу.

- Хіба у нас є спільні справи? Щось не пригадую.

- Спадкоємець цього замку, інтереси якого ми представляємо, - впевнено почала Карла, - вимагає заповіт, написаний його прадідусем паном Фельченський.

Жінка злякано подивилася на студентів.

- Який заповіт?

- Заповіт пана Фельченського! І не робіть вигляд, що ніколи не чули про цей заповіт. З вас погана актриса.