Слава ЗСУ!

- Привіт!

- Боже, Еммо, як добре, що ти подзвонила. Я вже з-пів години не можу тобі додзвонитися.

- Я хотіла запитати, чи ти сьогодні ночуватимеш у мене? Можемо взяти фільм у прокаті, якщо хочеш? – спокійно промовила Емма.

- Який фільм, Еммо? – кричала в трубку Ліна. – Я знайшла твою ворожку, Нонну…

- Що? Де ти її знайшла?

- Я дізналась її адресу, зараз їду до неї…

- Господи… А що ж ти говоритимеш їй? Ліно, може, і мені з тобою поїхати?

- А ти впевнена, що вона говоритиме з тобою? – голосно крикнула Ліна. – Я, взагалі, про тебе нічого не казатиму. Просто попрошу, щоб вона мені поворожила.

- Правильно, - важко дихаючи, промовила Емма. – Нічого про мене не кажи! Постарайся дізнатися, може, їй щось треба… дай їй грошей. Чуєш? Обов’язково дай їй грошей, щоб я була впевнена, що з голоду вона не помре.

- Все, я іду, - промовила Ліна. – Приїду до тебе і все розкажу. Бувай.

Ліна вимкнула мобільний.

- Зупиніться біля першого під’їзду, будь ласка, - промовила вона таксисту.

- Вікторіє, а де Висоцька? – сердитим голосом запитала Катріна.

- Вона пішла у справах, - відповіла Вікторія.

- Вона, взагалі, хоч іноді з’являється на роботі?

- А навіщо? – посміхнулась Віка. – Вона пише такі статті, що її присутність на роботі давно не обов’язкова. Кажуть, талант не можна замикати в чотирьох стінах.

- Я згодна. Але просто я не хочу, щоб потім ходили плітки, ніби у мене для кожного різні умови праці! – вже спокійніше промовила шеф.

- Катріно, та ви що? – заперечила Віка. – Ліну всі люблять! Ніхто нічого не говоритиме. Ви читали її останню статтю?

- Про квіти?

- Так. Яка ж вона талановита! – захоплено промовила Віка. – А ще казала, що любить фантастику. Та вона створена для романів. Я весь вечір плакала! Повірите, Катріно, весь вечір!