Слава ЗСУ!

- Треба нарешті викинути цю вудочку, і назавжди покінчити з риболовлею…

- Соню, а коли саме ви знайшли ці документи? – запитала Карла.

- Мені дала їх моя мати, - відповіла Софія Розенфельд.

- А вона досі жива? – здивувалась Карла.

- Так. Але вона у лікарні, у неї був інсульт. Тому її краще не турбувати.

- Зрозуміло, - промовила Карла. – Як скажете.

- Просто я розповіла їй про те, що ви мені говорили. А вона сказала, що в тридцять третьому їй віддала ці документи бабуся. Це документи на якусь власність.

- Це добре, що вашій мамі вдалося приховати від влади такі цінні папери. Після революції багато документів зникло. А власність багатих, як вам відомо, нахабно розділили між селянами.

- Це не справедливо, - промовила Соня. – Мої пращури чесною працею заробили ці гроші. Це майно нашої сім’ї. А я зараз працюю буфетницею і ледь справляюся з платою за комунальні послуги.

Карла посміхнулась.

- Ні, я не претендую на те, що цей замок мій. Може, ці документи зовсім про іншу власність. Просто погодьтеся, це не справедливо! Революція відібрала все у багатих і працелюбних і віддала все алкоголікам та бездарним ледарям, - сумно промовила Софія.

- Я з вами згодна, - промовила Карла. – Дякую за інформацію, за документи. За допомогу. Навіть, якщо ви і не графиня, ми все одно із задоволенням дослідимо ваш родовід. До побачення.

Карла зайшла в аудиторію і мовчки пройшла до свого місця.

- Карло, - голосно крикнув викладач. – Пара, взагалі-то, давно розпочалася. А ти могла би хоча би привітатись, я вже не кажу про те, що ти мала би вибачитись перед аудиторією за запізнення.

Карла мовчки сіла на місце.

- Карло, ти чуєш мене? – продовжував кричати викладач. – Ану геть з аудиторії!

- Пане викладач! – встаючи зі свого місця, раптом промовив Остап. – Пробачте, будь ласка Карлі її поведінку. Просто ви не можете знати, які у кого проблеми в житті. Я її друг, і знаю, що в неї зараз не все гаразд. Проблеми є у всіх. Тому давайте не будемо зараз чіплятися до тих, кому і так погано, і продовжимо лекцію.