Слава ЗСУ!

- Хіба тобі погано жити зі мною?

- Ні, зовсім ні, - заперечила Ліна. – Просто я не хотіла тобі набридати.

- Ти не набридаєш мені. Залишайся у мене!

- Це наказ, пані королево? – засміялась Ліна.

- Так, наказ.

Був ранок. Рената перебирала якісь папери на робочому столі. В кабінет зайшов Остап.

- Ренато, - ввічливо промовив він.

- Рената Микитівна, - поправила хлопця жінка.

Остап посміхнувся.

- Чого тобі? – запитала вона.

- Так… Зайшов подивитись, як вам працюється, - з сарказмом промовив Остап.

- Дякую, добре.

Остап сів на крісло.

- Все? Подивився? Тепер можеш забиратися з мого кабінету, - відвернувшись до столу, промовила Рената.

Остап не ворухнувся.

Рената сіла за стіл і подивилася йому в очі.

- А як у вас справи? – запитала вона.

- Хочете вивідати у мене якусь інформацію чи просто здатися ввічливою? – засміявся Остап.

- Слухай, що тобі треба?

- Хіба ви не знаєте? Мені потрібен заповіт!

- Я же сказала, що віддам тобі його. Віддам, як тільки отримаю! – крикнула Рената.

- Пані Ренато, а хіба ви не отримали його вчора ввечері? – поцікавився Остап.

Рената встала зі стільця і подивилася на Остап.

- О-о-о! Ти вже оперуєш такою інформацією, які документи і коли я отримую! – засміялась Рената. - Мабуть, непогано мати багатого і впливового татуся!

- Так, непогано!

- Він все за тебе робить, все вирішує, а ти лише приходиш, робиш нахабне лице і вимагаєш те, що тобі треба.

- Я все роблю сам! – раптом промовив Остап. – Без будь-чиєї допомоги.

- Серйозно? А хто ж тобі тоді сказав, що нам повернути заповіт? Може, ти сам здогадався?