Слава ЗСУ!

- Ви? А ви відпочивайте. Я сама усе перечитаю.

- Ми можемо тобі допомогти! – промовив Макс.

- Ні, ви лише заважатимете мені. Ви ж знаєте, ніхто краще не працює з документами, ніж я, - посміхаючись, промовила Карла.

Остап ображено відвернувся.

- Остапе, що сталося?

- Нічого!

- Чого ти, Остапе? – не зрозуміла Карла. – Так дійсно буде швидше! Ми вже сьогодні ввечері знатимемо ім’я нашої графині. Я тобі обіцяю.

- Я не про це! – крикнув Остап. – Ти теж так вважаєш! Ти вважаєш так само, як і всі, що я ні на що не здатен!

- Остапе, про що ти говориш? – запитав Макс. – Що тобі наговорила Рената?

Остап опустив очі.

- Ну нам же ти можеш сказати! – промовила Карла.

- Вона сказала, що я сам ні на що не здатен, - відповів Остап. – І що за мене все вирішує батько.

Карла голосно засміялась.

- А хіба ні? – перепитав Остап.

- Звісно ж, ні, - впевнено відповіла Карла. – Чесно сказати, ти, взагалі, серед усіх нас тут найрозумніший. Це моя думка.

- Я згоден, - промовив Макс. – І хоч ти іноді буваєш не серйозним, у тебе класні ідеї.

- Але вони всі реалізовуються через мого батька, - сумно промовив Остап.

- Якби ти не міг реалізувати їх через свого батька, то реалізував би їх якось по-іншому.

- Добре, - сухо промовив Остап. – Забирай заповіт.

Карла поклала заповіт у сумку.

- То збирати сьогодні усіх? – запитав Максим. – Я маю на увазі: Софію, Емму, Каріну… Ти встигнеш до сьомої з’ясувати, хто саме з них графиня?

- Встигну, - впевнено відповіла Карла. – Давай о сьомій, в тій самій аудиторії університету.

- Як же так, Ліно? Ти писала таку гарну історію і раптом... Що з тобою сталося? – сумно говорила Катріна.

Ліна опустила очі.