Слава ЗСУ!

Ліна нічого не відповіла.

- Слухай, зовсім забула тобі сказати! – раптом промовила Емма. – Поки ти була у Катріни в кабінеті, дзвонили ті студенти.

- Серйозно? І що?

- Попросили, щоб ми о сьомій знову приїхали в університет.

- А котра зараз?

- Вже майже сьома.

- Ну то поїхали.

- Карло, де ти? – занепокоєно кричав у трубку Макс.

- Я… Я ще працюю.

- То ти збираєшся їхати до нас?

- Ні… Тобто, звісно ж, збираюся. Але трохи пізніше, - відповіла Карла.

- Вже всі зібралися, - промовив Макс. – Майже всі. Немає тільки Каріни.

- Ясно, - промовила Карла.

- Хоча вона, мабуть, не прийде. Здається, вона з самого початку не повірила нам у цю всю історію про графа.

- Насправді, вона нам і не потрібна, - промовила Карла. – Хто-хто, а королева із них всіх точно не вона.

- А ти вже з’ясувала хто? – зацікавився Макс.

- Ні, але під підозрою дві людини…

- Скажи хто, благаю.

Карла засміялась.

- Ну благаю, скажи, сонечко, - шепотів у трубку Макс.

- Ні, не скажу, - впевнено відповіла Карла. – Ти краще запитай у Соні Розенфельд, де точно народилася її бабуся.

Максим прочинив двері і зазирнув в аудиторію, де сиділи всі дівчата.

- Софіє, - звернувся Макс до Розенфельд. – А де народилася ваша бабуся?

- В Польщі, - відповіла Софія. – У місті Лодзинському. А згодом, приблизно через рік вона разом з матір’ю та батьком відправилась в Америку.

Макс приклав мобільний до вуха.

- В Польщі, в Лодзинському, - промовив він Карлі. – А потім поїхала до Америки з батьком та матір’ю.

- І батько також з ними був? – здивовано крикнула Карла.

Макс відняв трубку від вуха.