Слава ЗСУ!

- Це точно? – звернувся він до Софії.

- Так, це, навіть, десь задокументовано. До того ж, в Америці вони були настільки багатими, що у них навіть був фотоапарат. Тому десь є, навіть, фотографії.

- Ти чула? – взявши трубку до вуха, запитав Макс Карлу.

- Так, чула. Значить, не Розенфельд, - весело промовила Карла.

- Не Розенфельд, а хто? – поцікавився Макс.

- Все, я вже знаю, хто королева. Я їду. Затримай усіх. Я зараз буду.

Макс вимкнув мобільний і сів за стіл біля Остапа.

- Що там? – похмуро запитав Остап.

- Треба почекати…

До хлопців підійшла Емма.

- Щось сталося? – спокійно запитала вона.

- Ні, а що?

- Ну просто ви казали, щоб ми приїхали о сьомій, а зараз вже…

Емма поглянула на годинник.

- Зараз вже о пів на восьму.

- Пробачте, що примушуємо вас чекати, ми самі не знали, що все так затягнеться, - промовив Остап.

- Та ні, я ж не звинувачую вас. Просто думала, може, вам потрібна якась допомога…

- Ні, не потрібна… Але все одно, дякуємо за підтримку, - весело промовив Остап. – Сідайте.

Остап посунув стілець до свого столу.

- А ви вже знаєте, хто королева? – поцікавилась Емма.

- Не знаємо, - засміявся Остап, - але здогадуємося.

- Серйозно? І хто ж?

- А ви як думаєте? – посміхнувся Остап.

- Я? Ну-у, якщо чесно, то хотілося б, щоб це була я. Але…

- Але що?

- Не знаю, - опустивши очі, промовила Емма.

- Ви думаєте, це хтось інший?

- Скоріше, боюся, що це хтось інший. Але все одно надіюся… Може, якщо не вдалося стати королевою в агентстві моделей, то хоч в житті вдасться…

Остап захоплено подивився на Емілію.

- Ви щира, - промовив він.

- А ви ні, - посміхнулась Емма. – Ви так і не відповіли на запитання.