Слава ЗСУ!

- Ви, пане Остапе, мабуть, переплутали час! Зараз давно не тисяча вісімдесятий рік.

- Не може бути! А який же? – іронічно запитав Остап.

- Пане Завацький, - поклавши документи на стіл, промовила Рената. – Ви двома нещасними заповітами хочете перестрибнути дві війни і революцію? Це просто смішно!

- Я не хочу перестрибнути, - спокійно промовив Остап. – Я вже перестрибнув.

- Та вас порвуть на суді! – крикнула Рената. – Немає такого закону! Розумієш? Навіть, якщо я зараз знайду документи про родові зв’язки з Наполеоном, ніхто не віддасть мені Європу.

- Подивимось…

- Я не знаю, що тобі порадити, - промовила Емма. – Може, дійсно, нічого не міняй. Не хочуть друкувати про зраду, нехай не друкують.

- А гроші мені хто платитиме? – зітхнула Ліна.

- Я поки що працюю, - промовила Емма. – Вчора у мене були зйомки для одного журналу. Якщо фотосесія виявиться вдалою – мені заплатять немалі гроші.

- Але твоя робота теж не вічна, - промовила Ліна. – У тебе з’являться перші зморшки і ніхто, навіть, говорити з тобою не схоче.

- Я знаю, - відповіла Емма. – Якби ж в цьому місці можна було зробити кар’єру. Виграти якийсь серйозний конкурс, тоді б можна було, навіть, відкрити власне модельне агентство. Але в нашому місті нікому нічого не потрібно…

Подзвонив телефон. Емма підійшла до телефону.

- Алло.

- Еммо! Привіт, люба подруго!

- Хто це? – не зрозуміла Емма.

- Ну, не пізнала? Це ж я, твоя найкраща подруга, Ірина!

- А хто тобі сказав, що ти - моя найкраща подруга? – не зрозуміла Емма.

Ірина весело засміялась.

- А ти все жартуєш, Еммо!

- Я не жартую! – відповіла Емма. – Чого тобі треба?

- Я подзвонила, щоб сказати, що в мене все добре! Так, як ти і хотіла!

- Ти що, п’яна? – нічого не розуміла Емма.