Слава ЗСУ!

Божевілля, божевілля… один у Великій Червоній Акулі на парковці аеропорту Вегаса. До дідька паніку. Візьми себе в руки. Охолонь. Наступні 24 години тобі знадобиться самоконтроль. Я сиджу тут посеред сраної пустелі, цього гнізда озброєних дебілів, машина напакована наркотиками, я переповнений страхом та маю повертатись до Л.А. Якщо вони знайдуть мене, я приречений. Взйобаний по повній. Беззаперечно, так і буде. Ніякого майбутнього для доктора журналістики, який щотижнево відпрацьовує тюремне покарання. Краще якомога швидше звалити з цього штату. Правильно. Але спершу – заїхати до готелю «Мінт» і зняти 50 баксів з чеку, потім забігати до кімнати, замовити два клубні сендвічі, дві кварти молока, каву і пляшку рому. Він буде особливо необхідний, щоб витримати цю ніч – упорядкувати ці записки, цей ганебний щоденник… увімкнути магнітофон на повну гучність: “Allow me to introduce myself… I’m a man of wealth and taste.”

Співчуття?

Тільки не до мене. Ніякої пощади наркоману-злочинцю в Лас-Вегасі. Це місце нагадує армію: тут перемагає закон акул – жерти поранених. У закритому суспільстві, де всі апріорі винні, єдиний злочин – це бути спійманим. Єдиний гріх у світі злодіїв – це дурість.

Досить дивне відчуття: сидіти в готелі Лас-Вегасу з блокнотом і диктофоном у номері за 75 доларів на день, мати величезний рахунок за замовлені за останні дві шалені доби послуги і знати, що як тільки зійде сонце, я звалю звідси не заплативши й ламаної копійки… крадусь через хол, дзвоню в гараж і прошу подати машину, чекаю на неї, стоячи з повним чемоданом марихуани й незареєстрованої зброї… намагаюсь виглядати непримітно переглядаючи ранковий випуск «Las Vegas Sun».

Це був останній крок. Кількома годинами раніше я заніс грейпфрути та інший багаж до машини.

Тепер головне не потрапити в петлю: максимально природня поведінка, дикий погляд захований з темними окулярами… стояти й чекати машину.

Де ж вона? Я ж заплатив тому сраному паркувальнику 5 баксів – досить непогані гроші, як на мене.

Стій тихо, читай газету. Передовиця кричала блакитним заголовком:

ЗААРЕШТОВАНО ТРЬОХ ПІДОЗРЮВАНИХ У ВБИВСТВІ КРАСУНІ

Згідно з висновками детективного агентства округу Кларк, офіційною причиною смерті дев’ятнадцятирічної Діани Гембі, чиє тіло знайшли минулого тижня в холодильній камері, було передозування героїном. Слідчі з відділу вбивств, котрі вирушили на арешт підозрюваних стверджують, що одна з них – 24-річна жінка, намагалася вистрибнути з дверей свого трейлеру, але була затримана помічниками шерифа. Вона була в неадекватному стані й істерично кричала: «Вам ніколи не взяти мене живою.» Офіцери скували жінку наручниками. Постраждалих нема…

ВАШИНГТОН ПОВІДОМЛЯЄ ПРО СМЕРТЬ АМЕРИКАНСЬКИХ СОЛДАТІВ ВІД НАРКОТИКІВ 

Звіт Білого дому затверджує, що за минулий рік нелегальні наркотики забрали життя 160 американських солдат – 40 із них у В’єтнамі… згідно з ним, наркотики були запідозрені у ще 56 смертях військових у Азії та на базах в Тихому океані… героїнова проблема у В’єтнамі стає все більш і більш серйозною через підпільні лабораторії у Лаосі, Таїланді та Гонконзі. «Боротьба з наркотиками у В’єтнамі майже повністю неефективна,» пишеться у звіті, «частково через неефективні дії місцевої поліції й частково через те, що до цього часу невідомі імена деяких корумпованих чиновників, що причетні до наркообігу.»

Зліва від цієї страшної статті було розміщене фото на чотири колонки на якому вашингтонські поліцаї боролися з «молодими антимілітаристами, котрі влаштували сидячу забастовку й перекрили вхід до штабу призивної комісії.» Біля фото був великий чорний заголовок: СУДОВІ СЛУХАННЯ У СПРАВІ ТОРТУР НАД ПОЛОНЕНИМИ.

ВАШИНГТОН – Група добровольців розповіла на неформальному судовому засіданні, що під час служби військовими наглядачами вони катували та вбивали в’єтнамських полоненних, використовуючи для цього телефонні електрокабелі або просто скидаючи їх з вертольоту. Один з офіцерів заявив, що його колега застрелив їхню китайську перекладачку зі словами «Це ж просто-напросто ще одна косоока», маючи на увазі те, що вона була азіаткою…

Якраз просто під цією історією містився ще один веселий заголовок: В НЬЮ-ЙОРКУ ПОРАНЕНО П’ЯТЕРО ЛЮДЕЙ… невідомим нападником, котрий стріляв з даху сусіднього будинку без зрозумілих на те причин. За нею зразу ж йшла інша стаття: ЗАТРИМАНО ВЛАСНИКА АПТЕКИ… «внаслідок», як писалося в газеті, «попереднього розслідування (спілкою фармацевтів Лас-Вегасу), яке виявило зникнення більше 100,000 таблеток, класифікованих як небезпечні наркотики…»

Після прочитання передовиці я відчув себе набагато краще. Порівняно з усім, що там писалося, мої злочини виглядали блідо й невинно. Я був порівняно нормальним громадянином – мав кілька порушень на своєму рахунку, але не вважався небезпечним. Іншою справою було б, якби я був одним з героїв цих хронік.