Слава ЗСУ!

10. Втручання Western Union:попередження від містера Хіма… Нове завдання від відділу спортивних новин і дике привітання від поліції

Раптово я знову відчув провину. Акула! Де ж вона? Я відкинув газету і почав крокувати туди й назад. Я втрачав контроль. Відчував як земля вислизає з-під ніг… і раптом побачив машину, яка виїжджала з сусіднього гаража.

Нарешті! Я схопив свою шкіряну сумку і помчав до тачки.

«ПАНЕ ДЮК!» почувся голос з-за плеча.

«Пане Дюк! Ми якраз шукаємо вас!» Я мало не зомлів. Кожна клітина мого мозку та тіла провисла. Ні! подумав я. Це має бути якась галюцинація. У мене за спиною нікого нема, ніхто мене не кличе… це параноїдальне видіння, амфетаміновий психоз… просто продовжуй йти до машини й усміхайся…

«ПАНЕ ДЮК! Заждіть!» Ну що ж… чому б ні? Багато гарних книжок було написано у в’язниці. Тим паче мене вже знають у Карсон-Сіті. Начальник охорони та їхній пахан пам’ятають мене – я колись брав у них інтерв’ю для «The New York Times». А також решта бандюків, охоронців, просто ментів та першокласних аферистів, котрі дуже образились, коли стаття так і не вийшла друком.

Чому? Питали вони. Вони хотіли, щоб їхні історії почули. Важко пояснити; все, що вони мені розповіли пішло у кошик для сміття лише через те, що заголовок, яким я назвав статтю не задовольнив редактора, котрий сидів у своєму кабінеті за три тисячі миль звідси – якогось знервованого трутня за сірим столом, котрий загруз у такій бюрократії, яка лежить за межами розуміння звичайного бандюги в Неваді – моя стаття безслідно зникла лише через мою відмову змінити заголовок. Через мою провину.

Ніхто й не звернув на неї уваги у Ярді. Але якого дідька? Для чого запарюватись деталями? Я розвернувся до свого обвинувачувача: маленького молодого клерка з широкою посмішкою на обличчі й жовтим конвертом у руці. «Я дзвонив до вашого номеру,» сказав він. «Потім я побачив вас надворі.» Будучи занадто втомленим, щоб чинити опір я кивув. Акула була якраз позаду мене, проте я не бачив жодного сенсу навіть спробувати закинути сумку всередину. Гру закінчено. Вони спіймали мене.

Клерк все ще усміхався. «Для вас є телеграма,» мовив він. «Взагалі-то вона не для вас. Вона для якогось Томпсона, але там написано передати її Раулю Дюку; це щось має значити?» Я був збитий з пантелику. Я вже не міг сприйняти все відразу. З волі за грати й знову на волю за тридцять секунд. Я відступив назад і сперся на машину відчуваючи кожну складку білого брезентового даху своєю тремтячою рукою. Клерк, все ще усміхаючись, тицяв у мене телеграмою.

Я кивнув, ледве витискуючи з себе слова. «Так,» вимовив я, «це для мене.» Я взяв конверт і відкрив його:

ТЕРМІНОВА ТЕЛЕГРАМА

ХАНТЕРУ С. ТОМПСОНУ або РАУЛЮ ДЮКУ КІМНАТА 1850

ГОТЕЛЬ МІНТ ЛАС-ВЕГАС

НЕГАЙНО ПЕРЕДЗВОНИ МЕНІ ДАЙ НЕГАЙНО ВІДПОВІДЬ Є НОВЕ ЗАВДАННЯ НАЗАВТРА ТАКОЖ У ВЕГАСІ КРАПКА НАЦІОНАЛЬНА КОНФЕРЕНЦІЯ ОКРУЖНИЖ ПРОКУРОРІВ ЗАПРОШУЄ ТЕБЕ НА СВІЙ ЧОТИРИДЕННИЙ СЕМІНАР ПРИСВЯЧЕНИЙ НЕБЕЗПЕЧНИМ НАРКОТИЧНИМ РЕЧОВИНАМ У ГОТЕЛІ DUNES КРАПКА ДЗВОНИЛИ З ROLLING STONE ВОНИ ХОЧУТЬ СТАТТЮ НА 50 ТИСЯЧ СЛІВ ОПЛАЧУЮТЬ ВСІ ВИТРАТИ КРАПКА МИ ЗАРЕЗЕРВУВАЛИ МІЦЕ В ГОТЕЛІ ФЛАМІНГО І ОРЕНДУВАЛИ БІЛИЙ КАДИЛАК-ТРАНСФОРМЕР КРАПКА ВСЕ ВЖЕ ДОМОВЛЕНО НЕГАЙНО ПЕРЕДЗВОНИ ДЛЯ З’ЯСУВАННЯ ДЕТАЛЕЙ ТЕРМІНОВО ПОВТОРЮЮ ТЕРМІНОВО КРАПКА ДОКТОР ГОНЗО

«Чорт забирай!» вирвалося з мене. «Не можу повірити!»

«Тобто це не для вас?» стривожено запитав клерк. «Я перевірив списки у пошуках цього чоловіка на ім’я Томпсон. Його там немає, хоча я думав, що він у вашій команді.»

«Так і є,» швидко відповів я. «Не переймайтеся, я знайду його.» Я закинув сумку на переднє сидіння Акули і вже був готовий якомога швидше змитися, допоки інквізитори не знайшли мене. Але клерк ніяк не хотів відлипнути.

«А як щодо доктора Гонзо?» спитав він.

Я поглянув на нього, відображаючи його в своїх окулярах. «З ним все добре,» сказав я. «Просто в нього огидний характер. Доктор керує нашими фінансами і веде всі переговори.» Я застрибнув у водійське сидіння й приготувався їхати.

Клерк нахилився до мене. «Нас спантеличила одна річ,» сказав він, «це підпис Доктора Гонзо на телеграмі з Лос-Анджелеса, але ж ми знаємо, що він перебуває в готелі.» Він стиснув плечима. «А також телеграма для одного з наших постояльців, котрий у нас навіть не записаний… цієї затримки ніяк не можна було уникнути. Я гадаю, ви розумієте…» Не терплячи якомога швидше втекти, я кивнув. «Ви правильно вчинили,» відповів я. «Не намагайтеся зрозуміти повідомлення для преси. Зазвичай ми використовуємо код, особливо з Доктором Гонзо.» Я знову посміхнувся, але цього разу усмішка виглядала досить дивно. «Скажіть будь ласка,» сказав він, «о котрій прокидається доктор?» Я напружився, «Прокидається? Що ви маєте на увазі?» Було видно, що йому незручно. «Ну… наш менеджер, містер Хім, хотів би зустрітися з ним.» Його посмішка перетворилась на злісний оскал. «Нічого незвичайного. Містер Хім особисто зустрічається з тими, у кого великі рахунки… познайомитися поближче… просто порозмовляти і потиснути руку, ну ви розумієте.»