Слава ЗСУ!

На шляху з Чікаго до Л.А. йому захотілось побачити, що собою являє Вегас. Він просто прогулювався, розглядаючи Стріп… неспішно, а куди поспішати? Він стояв на розі вулиці біля «Цирку» і дивився на кольоровий фонтан, коли під’їхала патрульна машина.

Бах. Прямісінько до в’язниці. Жодних дзвінків, адвоката чи внесення застави. «Вони посадили мене в машину і повезли у відділок.» розповідав він. «Вони завели мене у велику кімнату, повну людей, зняли весь одяг і записали. Я стояв біля великого столу, висотою десь у шість футів, за яким сидів коп і дивився на мене з виглядом середньовічного судді.

В кімнаті було багато людей. Десь із дюжину ув’язнених; вдвічі більше копів і близько десяти жінок-поліцейських. Потрібно було вийти на середину кімнати, вийняти все з кишень, покласти на стіл, а потім роздягтись до гола на очах у всіх.

У мене було тільки двадцять баксів, а сума застави складала двадцять п’ять, тож вони посадили мене на лавку до тих, хто відправлявся у в’язницю. Ніхто навіть не говорив зі мною. Цей процес нагадував конвеєр.

Двоє хлопців за мною були з довгим волоссям. Кислотники. Їх також взяли за бродяжництво. Але коли вони почали спорожнювати свої кишені, всі в кімнаті охнули. Вони мали 130 000 баксів на двох, в основному великими купюрами. Копи не могли повірити своїм очам. Ці хлопці просто продовжували діставати гроші з кишень і викладати їх на стіл, обоє голі, сутулі й мовчазні.

Копи просто сказилися, коли побачили стільки грошей. Вони почали перешіптувалися; чорт, у них не було підстав, щоб утримувати цих хлопців за ’бродяжництво’.» Він засміявся. «Тож вони повісили на них «приховування доходів.» Всіх нас забрали до в’язниці, а ці двоє були справжніми психами. Звісно ж, вони були дилерами, а всі запаси зберігали у своїй кімнаті в готелі, тож їм треба було вибратися ще до того, як копи дізнаються де вони зупинились.

Вони запропонували одному з охоронців сотню баксів, щоб він знайшов їм найкращого адвоката в місті… і вже за двадцять хвилин він був там, бурмочучи щось про оскарження рішення в суді та подібні штуки… чорт, я спробував поговорити з ним, та цей чувак був таким вузьколобим. Я сказав йому, що я зможу внести заставу і навіть заплатити йому, якщо вони дозволять мені подзвонити своєму батькові в Чікаго, але він був занадто зайнятий клопотаннями про циї двох чуваків.

Приблизно за дві години він повернувся у супроводі охоронця і сказав ’Ходімо’. Їх випустили. Один з них сказав мені, поки вони чекали, що це коштуватиме їм 30 000 доларів… і я думаю так і було, але якого дідька? Вони ще дешево відмазались, беручи до уваги те, що могло б статися якби вони не додумались до цього.

Нарешті мені дозволили надіслати телеграму своєму старому і він переслав мені 125 баксів… але на це пішло сім чи вісім днів. Я не впевнений як довго там сидів, тому що там не було вікон і нас годували кожні дванадцять годин… Коли не бачиш сонця, втрачаєш лік часу. В кожній великій камері, з мисокю посередині, сиділо сімдесят п’ять чоловік. Вони видають тобі постіль і можеш спати де тобі захочеться. В моїй камері був чувак, що сидів там уже тридцять років за пограбування заправки.

Коли ж мене нарешті випустили, коп за столом взяв ще двадцять п’ять баксів з грошей, що прислав мені батько, мотивуючи це тим, що це штраф за бродяжництво. Що я міг сказати? Він просто взяв їх. Потім він повернув мені 75$ і сказав, що на мене чекає таксі, щоб відвезти до аеропорту… а коли я сів у машину водій сказав: ’Ми їдемо без зупинок, друже, тому не рипайся поки ми не доїхали до терміналу.’ Я не поворухнув жодним м’язом. Він би пристрелив мене. Я був упевнений. Я пішов прямо до літака і не промовив жодного слова аж поки не переконався, що ми залищили Неваду. Це те місце, куди я більше ніколи не повернусь.»

11. Обман? Пограбування? Згвалтування?.. Жорстка зустріч з Еліс з обслуги номерів

Я згадував цю історію поки заводив Кита на стоянку готелю «Фламінго». П’ятдесят баксів і тиждень в тюрмі за те, що стояв на розі з дивним виглядом…

Боже, яке ж страшне покарання вони вигадають для мене? Я перебирав у голові все, що ми накоїли, але загалом, з юридичної точки зору, наші вчинки були не такими вже й страшними: Згвалтування? Це стовідсотково відпадало. Я навіть ніколи нікого не домагався, максимум – покласти руку на коліно. Обман? Грабунок? Я завжди можу все владнати. Просто відкупитись. Сказати, що мене послали «Спортс Іластрейтед», а потім підключити адвокатів з «Тайм Інкорпорейтед». Вони на багато років загрузнуть у цій горі позовів та апеляцій.