Слава ЗСУ!

Сьогодні на ринку актуальні депресанти. Червоні й смек – барбітура й героїн – і погана доморощена трава розповсюджуються разом з миш’яком чи кінськими транквілізаторами. Те, що продається сьогодні, це пиздець Твоєму Мозку – речі, які на короткий час стимулюють його, а потім розмелюють в шмаття на дуже довгий період. Ринок розрісся з гетто до передмість.

Зараз в моді штуки, що мажуться по вені… на кожного спідового фріка, що відійшов від справ, знаходиться 200 хлопців, що сидять на голці. Вони навіть ніколи не думали пробувати спіди.

Стимулятори вже не в моді. Метедрин зараз, в 1971, така ж рідкість як і справжня кислота чи ДМТ. «Розширення свідомості» кануло в лету разом з ЛБДж[17]… той факт, що разом з Ніксоном прийшли депресанти, не вартий нічого в історичному плані.

Я увійшов до літака без жодних проблем, не зважаючи на огидні вібрації від інших пасажирів… але мій мозок був уже настільки випалений, що мені було б байдуже, навіть

якби я ліз на борт повністю голий і вкритий гнійними виразками. Знадобилася б дуже велика сила, щоб скинути мене з літака. Я був настільки стомлений, що вже починав звикати до постійної істерії. Здавалось, що найменше непорозумінння зі стюардесою зведе мене з розуму чи просто доведе до сліз… і, здається, вона це розуміла, тому що поводилася зі мною дуже чемно і привітно.

Коли я попросив ще льоду для своєї Кривавої Мері, вона швидко виконала моє побажання, а коли в мене закінчились сигарети, вона люб’язно поділилася зі мною своїми. Єдиний раз, коли вона, здавалось, почала нервувати, був коли я дістав з рюкзака грейпфрут і почав нарізати його мисливським ножем. Я побачив, як вона дивилася на мене і спробував усміхнутись. «Я завжди беру з собою грейпфрут. Важко знайти хороший грейпфрут, якщо ти не багатій.» Вона кивнула.

Я ще раз усміхнувся їй, проте було важко вгадати про що вона думала. Цілком можливо, що вона вирішила зсадити мене з літака в клітці, під час посадки в Денвері. Я загдянув їй у вічі, проте вона контролювала себе.

Я спав, коли ми приземлились, але поштовх змусив мене швидко прокинутись. Я виглянув з вікна і побачив Скелясті гори. Якого хуя я тут роблю? Цікаво. В цьому не було жодного сенсу. Я вирішив зв’язатися зі своїм адвокатом якомога швидше. Хотів попросити його позичити трохи грошей на добермана-альбіноса. Денвер – це справжній притулок для доберманів-альбіносів; їх звозять сюди з усієї країни.

Так, як я був там, то подумав, чому б і не придбати злого пса. Але спершу, щось для нервів. Відразу ж після посадки, я вирушив до найближчої аптеки на території аеропорту і попросив у продавщиці коробку амілів.

Вона почала нервувати і трусити головою. «Ні,» нарешті вимовила вона. «Я не можу продати вам це без рецепту.»

«Я знаю,» сказав я. «Але бачите, я лікар. Мені не потрібен рецепт.» Вона все ще нервувала. «В такому разі… покажіть ваше посвідчення,» сказвала вона.

«Звісно,» відповів я, дістаючи свій гаманець, в якому вона розгледіла мій поліцейський жетон, поки я протягував їй свою скидкову картку для доктора богослов’я церкви Нової Правди.

Вона уважно оглянула її, потім повернула. Я відчув як її ставлення до мен змінилось. Її очі засвітились теплом. Здавалось, вона виправдовувалась переді мною. «Сподіваюсь, ви пробачите мене,» сказала вона, посміхаючись. «Але цього вимагає інструкція. Тут часто ошиваються різні наркомани. Ви не повірите, які екземпляри приходять сюди.»

«Не переймайтесь,» сказав я. «Я все розумію. Але в мене хворе серце і я сподіваюсь...»

«Ну звісно ж!» вигукнула вона і через секунду повернулась з дюжиною емілів. Я відразу ж оплатив замовлення. Потім відкрив коробку і винюхав одну ампулку прямо в неї на очах.

«Дякуйте Богу, що у вас ще молоде й здорове серце,» сказав я. «Якби я був на вашому місці, то ніколи б… от… чорт!... що? А, прошу пробачення; відчуваю дію ліків.» Я розвернувся і попрямував до бару.

«Благослови вас Боже, свині!» крикнув я двом морським піхотинцям, котрі виходили з туалету.

Вони мовчки поглянули на мене. А я вже заливався диким реготом. Вже все було байдуже. Я був черговим їбанутим священником з хворим серцем. Чорт, та вони ж трахнуть мене в сраку за таке. Я винюхав ще одну ампулу і коли я дістався до бару, моє серце було переповнене радістю. Я почувався божевільною реінкарнацією Гораціо Алгера… я був Людиною Руху, особистістю, достатньо хворою для того, аби почуватися впевнено.

                                                                                                                                                               Переклад: Борис Превір

---

  17 Ліндон Б. Джонсон – 36-й президент США. Період правління з 1963 по 1969