Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Суперклей Христофора Тюлькіна, або Вас викрито - здавайтесь!

Перевiвши подих i взявши себе в руки, агент сказав:

— Христофор Тюлькiн! Мушу вам урочисто заявити вiд iменi Академiї наук: ви — генiй! Обiцяю вам при свiдках, — вiн тицьнув пальцем у Васька, — що першим рекомендуватиму вас до обрання в академiки.

— А школа? — трохи ображено нагадав про себе Васько, якому не зовсiм сподобалася другорядна роль свiдка.

— Що школа! Пхе, — махнув рукою Бублик. — Школа — дурниця. Я сам лише три класи скiнчив.

Васька трохи здивувало, що всесвiтньовiдомий академiк має лише трикласну освiту, але чого не буває серед учених мужiв? Вони ж такi диваки, як розповiдав Христофор.

А Христофор просто шаленiв вiд радостi. В його уявi замиготiли захоплюючi картинки. Ось його в чорному лiмузинi з почесним ескортом везуть по столицi в Академiю! Ось поважнi сивi академiки влаштовують йому при зустрiчi овацiю, а сам президент Академiї чiпляє йому на груди орден! Ось вiн направо й налiво роздає автографи, iнтерв'ю, а за ним бiжать кiнорежисери i фiксують на кiноплiвку кожен його рух — для нащадкiв! Ось вiн, славетний i величний, прибуває з вiзитом у рiдну школу…

— Христофоре, ви чуєте, Христофоре?! — долинув до нього, наче з космосу, голос Бублика, i Тюлькiн повернувся до дiйсностi. -Христофоре, тепер ви мусите облишити вашi дотепнi витiвки з човнами та дверима й негайно принести менi клей: я власноручно вiдвезу його в столицю!

— У мене його нема, — схлипнув Христофор i вiдвернувся.

— Як нема?! — вдруге пiдскочив Бублик. — Ти його весь витратив на свої безглуздi жарти?!

— Як ви могли про нас таке подумати! — образився за друга й за себе Васько. — Це не нашi жарти, а Бевзя та його компанiї. Вони поцупили клей.

— Але це не так страшно, — додав Христофор, — у мене є зошит, де я записав його рецепт.

— Неси, — перебив його не дуже ввiчливо академiк, — неси негайно! Я почекаю тут.

Христофор стрiлою помчав додому. Та за кiлька хвилин вiн повернувся. Ноги його заплiталися, а руки були порожнi!

— Де зошит? — ревонув суперагент, мрiї котрого небезпечно похитнулися й мали ось-ось розсипатись. — Де вiн?!

— Нема… — ледь вичавив iз себе Тюлькiн i, вже не стримуючись, гiрко заплакав.

— Цить, дiвчисько! — гарикнув на нього академiк. — Нюнi потiм розпускатимеш, а зараз справу треба робити!

Приголомшенi несподiваним провалом, хлопцi навiть не звернули уваги, як змiнився тон розмови Бублика, а Христофор взагалi майже не чув його. Рiч у тiм, що зошит з його iдеями i записами загинув зовсiм безглуздо. Мама Тюлькiна, Лукерiя Лукiвна, вирiшила вже не вести свого зошита iз записами про вмiст шухлядочок, ящикiв та коробочок: адже справжня причина пропаж з'ясувалась, i це була нiяка не забудькуватiсть. Тому Лукерiя Лукiвна взяла та й спалила зошита, щоб i не згадувати про всi прикрощi, якi принесла їм ота iсторiя. Але треба ж було трапитись такому, що спалила вона не свого зошита, а синового! Обидва зошити були, як двi краплi води, однаковiсiнькi — адже в мiстечку лише один магазин канцтоварiв! — а окуляри, щоб прочитати напис, Лукерiя Лукiвна не надiла.

Так безславно загинув для свiтової науки знаменитий зошит винахiдника Христофора Тюлькiна!..

Зрештою Христофор заспокоївся: нiчого, вiн ще молодий, в нього все ще попереду. Та й клей не втрачено: треба лише вiдiбрати його в Бевзя. Євген Євгенович пошле клей в столицю на аналiз, а там, будьте певнi, розберуться в його складi! До Христофора поступово став повертатися святковий настрiй.

— Так у кого, ти кажеш, клей? — прискiпливо допитувався Бублик.

— У Бевзя, — вiдповiв Христофор i описав Євгену Євгеновичу, як той виглядає.

— Вiн у мене потанцює! — загрозливо сказав Бублик, пiдводячись, аж у хлопцiв мороз поза шкiрою пiшов. — Ну, от що: ви йдiть додому, а я вже якось вiдшукаю вашого Бевзя, будьте спокiйнi.

— Ми з вами! — вигукнув Васько, та академiк вiдмахнувся:

— Сидiть уже вдома! Якось сам упораюсь, а ввечерi зустрiнемось на цьому самому мiсцi.

Роздiл одинадцятий

ПЕЧЕРА ЗЛОДIЇВ

Так уже дивно складається в життi: коли в тебе зовсiм нема часу, коли ти завалений уроками та домашнiми клопотами, тодi здається: якби хоч один вiльний день, веселився б з ранку й до ночi! Та коли раптом випадає такий день — скоро вже й не знаєш, чим себе зайняти.

Так сталося i з нашими друзями. Вони з пiвгодини поганяли м'яча, покаталися на самокатi, зiграли партiю в шахи — i вже не знали, що його робити.

— Може, пообiдаємо? — запропонував Васько, бо згадав, що зранку вони майже нiчого не їли.

— Можна, — погодився Христофор.

Попередня
-= 18 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.

Останній коментар

anonymous15607 30.09.2014

дуже сподобалась історія


anonymous13362 17.08.2014

цікаво


Додати коментар