Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Таємничий голос за спиною

Як сумно й самотньо йти після школи додому через безлюдний парк!

Погода зіпсувалась. Ще вчора було сонячно, тепло, а сьогодні вітер нагнав хмари, і, хоч дощ уже припинився, мокрі лавки на алеях порожні.

Ще позавчора вони з Вітасиком ганяли тут по асфальту каштани — грали у футбол. І сміялися, аж захлиналися — чогось їм було дуже смішно. Від згадки про той сміх боляче стислося серце.

І раптом...

Він аж здригнувся, коли несподівано почув зозсім близько за спиною хриплуватий басовитий голос:

— Не переживай. З ним усе гаразд.

Женя обернувся і... похолов. На алеї поряд нього нікого не було. Ні попереду, ні позаду — ні душі. Але голос звучав так близько, наче той, хто говорив, стояв майже впритул до нього.

Наступної миті Женя почув цокіт копит, що віддалявся. Наче то поскакав невидимий вершник.

Це було так страшно, що у Жені затерпла потилиця.

Він зойкнув і кинувся бігти.

Де трапляється щось неймовірне, там частенько відбуваються і аж ніяк непередбачені, несподівані дивні збіги обставин.

Тільки-но Женя вибіг з парку, як буквально таки налетів на капітана Горбатюка.

— Стоп! Що таке? Чого біжиш як оглашенний? — Капітан схопив Женю за руку.

— Ой! — зойкнув Женя і, задихаючись, почав розказувати.

— Гм, — недовірливо усміхнувся капітан Горбатюк. — Щось ти, брате, я бачу, схильний до містики. Чи не галюцинації в тебе, бува? Ти вночі по карнизах не розгулюєш?.. Ану, ходімо на ту алею.

Вони пішли назад, у парк.

— Отут. — сказав Женя.

— А невидимий вершник поскакав у той бік?

— Ага.

Вони повільно йшли по алеї, роззираючись на всі боки.

Дерева обабіч росли тоненькі, молоді, сховатися за ними було просто неможливо.

— Ой! Дивіться! — зупинився раптом Женя.

На мокрій землі біля самого асфальту чітко вимальовувався слід від підкови.

— Тю! — Капітан Горбатюк здивовано звів брови.

— А ви казали... галюцинації!

Капітан уважно оглянув усе навколо.

— Більше нема... Наче скакав по асфальту і тільки раз оступився. Може, й справді був цокіт... їздить же візник у циліндрі на фаетоні «Ренесанс», дітей катає. Тільки не в цьому парку. Та й фаетон ти б помітив. Він так швидко не зникне. От загадуєш ти мені ребуси-кроксворди!

— Ну, не вигадую я, не вигадую! Чесне слово!

— Та в тому-то й біда, що я тобі вірю. Але нам з тобою, боюсь, ніхто не повірить. От, їй-богу!.. Не слідство, а якась міфологія.

Провівши Женю майже до самого дому, капітан повернув назад. І знову пішов через парк. Власне, він ішов у школу, коли зустрів Женю. Йому треба було негайно поговорити з директором школи Регіного Ігнатіївною. В кишені у капітана лежав лист, який щойно підкинули. Не надіслали поштою, а саме підкинули. Він лежав на підвіконні його кабінету й був адресований саме йому, капітану Горбатюку. І прізвище адресата на конверті і сам лист були надруковані на машинці.

«Товаришу капітан! Поспішайте, якщо не пізно. Може, Вітасик Дорошенко вже й неживий. Він совав носа туди, куди не слід. Зацікавтесь наркоманами з десятого «а».

Підпису не було.

Анонімки бувають різні. На цю не прореагувати було неможливо.

Капітан ішов по безлюдній алеї, поринувши у свої думки.

«Яка це біда — наркоманія. Звідки вона взялася на нашу голову? Скільки непоправного лиха приносить. І найстрашніше, що вона поширюється серед школярів. Довірливі й немудрі, спонукані могутнім і незнищенним потягом до незвіданого, цікавістю жадібної до пізнання нового душі, вони як метелики на вогонь летять і згорають. Заради того проклятого смертельного кайфу вони стають здатні на будь-яку підлість, на злочин, навіть на вбивство»...

— Вбивства нема... Він живий! — пролунав за спиною капітана хриплуватий басок.

Капітан різко обернувся.

Ззаду не були нікого.

І в ту ж мить капітан почув цокіт копит, що віддалявся.

Скільки сягало око, алея була безлюдна...

РОЗДІЛ IV

Десятикласник Валера.

Ниточка для версії.

— Тобі треба звернутися до невропатолога, дорогий друже. — сказав капітан Попенко.

— Не знаю. Може, й треба, — зітхнув Горбатюк. — То що — й хлопцеві звергатися? Масовий психоз?

— Ну, хлопець — явний фантазер. І друг зник з туалету безслідно, і таємничий голос за спиною... І цокіт копит... Щось багатенько.

— Але слід від підкови я на власні очі бачив.

— Проте увечері, як ми з тобою пішли, його вже не було.

— Цілком природно. Після того знову пройшов дощ. Слід змило.

Попередня
-= 6 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!