Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Таємничий лицар

— Гей, ти! Що це ти робиш, добродію?

На нього витріщався лицар, якого він не знав: дебелий чоловік з вугільно-чорною бородою та чиряками на обличчі. Але здригнутися його примусив голос: басовитий, лютий. «Це він, отой чоловік з Пиком у дворі», зрозумів Дунк. А чоловік тим часом наказував:

— Поклади яйце. Буду вдячний, якщо ти прибереш свої бридкі пальці від скарбу його вельможності. Або ж, Седмицею присягаюся, пошкодуєш.

Лицар був значно тверезіший, аніж Дунк, тож послухатися наказу видалося доцільним. Дунк обережно поклав яйце на подушку і витер пальці рукавом.

— Я не бажав нічого поганого, пане.

«Дунк-бовдунк, тупіший за замковий кут.» А тоді проштовхався повз чорнобородого геть із опочивальні.

На сходах галасували: чулися радісні вигуки, дівоче хихотіння. То жінки тягнули пана Маслоплава до його молодої. Дунк не бажав стрічатися з ними, тому пішов нагору, а не вниз, і опинився на даху башти під зірками. Навколо нього розливалося бліде сяйво замку в місячному світлі.

Дунка паморочило випите вино, і він сперся на поручень. «Чи мене зараз знудить? Навіщо я чіпав те яйце?» Він пригадав лялькову виставу Тансели і дерев’яного дракона, який спричинив увесь той клопіт в Ясенброді. Від цих спогадів Дунк, як завжди, відчув себе винуватим. «Аби врятувати ногу заплотного лицаря, загинуло троє добрих воїнів.» Якесь безглуздя. «Вчися на своїх помилках, бовдунк. Не таким, як ти, мішатися до справ з драконами чи їхніми яйцями.»

— Наче виліплений зі снігу.

Дунк обернувся. Позаду стояв усміхнений Ян Скрипаль у шовках та парчі.

— Хто виліплений зі снігу?

— Замок. Білий камінь під місячним сяйвом. Ви колись бували на північ від Перешийку, пане Дункане? Я чув, там сніжить навіть улітку. Вам доводилося бачити Стіну?

— Ні, мосьпане. — «Чого це він про Стіну?» — Але ми саме туди їдемо. Ми з Яйком. На північ, до Зимосічі.

— От би й мені з вами. Ви б мене провели.

— Провели? — Дунк вишкірився. — Та вона ж стоїть на кінці королівського гостинця. Тримайтеся дороги, їдьте на північ, і не проминете.

Скрипаль засміявся.

— Мабуть, не промину… хоча ви, мабуть, здивуєтеся, чого тільки люди не минають.

Він підійшов до поручнів і роздивився навкруги замку.

— Кажуть, на півночі живуть дикі люди, а в лісах повно вовків.

— Га? Мосьпане, що привело вас на дах?

— Мене шукав Алин, але я не бажав, щоб мене знайшли. Він, той Алин, стає нудний і нав’язливий, як нап’ється. Я бачив, як ви втекли з тієї пекельної опочивальні, і утік слідом за вами. Я випив забагато, але не стільки, щоб мені стало духу витримати вигляд голого Маслоплава.

Він загадково посміхнувся до Дунка.

— Я бачив вас уві сні, пане Дункане. Ще до того, як побачив на власні очі. Тому на дорозі я одразу вас упізнав, неначе старого друга.

Дунка охопило дивне відчуття: таке вже траплялося раніше. «Ви мені снилися, казав той. Мої сни не схожі на ваші, пане Дункане. Мої справджуються.»

— Бачили мене уві сні? — промимрив Дунк нерозбірливим від вина голосом. — У якому сні?

— Ось якому, — відповів Скрипаль. — Я бачив вас у білому з голови до п’ят, а з ваших широких плечей спадало біле корзно. Ви були Білим Мечем, пане, присяжним братчиком Королегвардії, найславетнішим лицарем Семицарства, і жили задля того, щоб захищати вашого короля і служити йому.

Він поклав руку на Дункове плече.

— Вам снився той самий сон. Я знаю це.

Це була правда. «Першого ж разу, коли старий дав мені потримати свого меча.»

— Кожний хлопчик мріє служити у Королегвардії.

— Але тільки семеро з них, виростаючи, надівають біле корзно. Чи не хотіли б ви стати одним з таких хлопчиків?

— Я? — Дунк випростався з-під паничевої долоні, яка м’яла йому плече. — Може, й так. Або ні.

Лицарі Королегвардії вступали на службу до кінця життя, присягалися не мати дружин, не володіти землею. «Я ще можу колись знайти Танселу. Чому мені не можна мати дружину і синів?»

— Мої сни нічого не важать. Тільки король приймає до Королегвардії.

— Тоді мені, мабуть, доведеться забрати собі трон. Але це трохи важче, ніж навчити вас грати на скрипці.

— Та ви п’яні.

«Еге ж, кпинить гава на крука — чорним пір’ям доріка.»

— На диво п’яний, просто на диво. Від випитого вина усе здається можливим, пане Дункане. Ви б виглядали у білому, як бог, кажу вам напевне, але якщо ви не любите цей колір, то може, полюбите княжий титул?

Дунк засміявся йому в обличчя.

— Та ні, я б краще розправив великі блакитні крила і полетів. Одне незгірш від іншого. І справдиться так само.

Попередня
-= 17 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!