Слава ЗСУ!

- Добре придумано! - захоплено вигукнув Пенкроф.

- До того ж це нам заощадить порох і набої, - додав Сайрес Сміт.

- Це краще за всяку пастку! - сказав Наб.

- Що ж, почекаємо зими!

- Почекаємо зими.

Спорудження судна посувалося далі, й під кінець місяця корпус був наполовину обшитий. Уже й тепер можна було передбачити його обриси і сказати, що воно матиме добрі ходові якості.

Пенкроф трудився з незрівнянним запалом і тільки завдяки богатирському здоров’ю не падав з ніг від утоми. А тим часом друзі таємно готували йому несподівану винагороду, і 31 травня морякові судилося зазнати чи не найбільшої радості в житті.

Того дня наприкінці обіду Пенкроф уже намірився встати з-за столу. Аж тут хтось поклав йому на плече руку.

То була рука Гедеона Спілета, котрий, притримуючи моряка, сказав:

- Зачекайте, боцмане, куди вам квапитись? А про десерт забули?

- Дякую, пане Спілете. Я йду на роботу.

- Ну, друже, випийте хоча б чашку кави!

- Також не хочеться. Дякую!

- То, може, закурили б люльку?

Пенкроф схопився на ноги, і його широке добродушнелице поблідло від хвилювання: він побачив, що журналіст простягає йому набиту тютюном люльку, а Герберт - червону- вуглину.

Моряк хотів був щось сказати, але йому перехотіло дух; він схопив люльку, підніс її до рота, прикурив від вуглини і разів п’ять чи шість квапливо затягся.

Сизувата запашна хмара огорнула морякову постать, а з тієї хмари пролунав радісний, щасливий голос:

- Тютюн! Справжній тютюн!

- Атож, Пенкрофе, - відповів Сайрес Сміт. - Та ще й добрий тютюн!

- О, божественне Провидіння! Творець усього сущого! - вигукнув моряк. - Тепер у нас на острові є все, чого душа забажає!

І Пенкроф курив, курив, курив і не міг накуритися.

- А хто знайшов тютюн? - нарешті запитав він. - Напевне, ви, Герберте?

- Ні, Пенкрофе, Спілет.

- Пане Спілет! - вигукнув моряк, стиснувши журналіста, якому ще ніколи не доводилося потрапляти у такі міцні обійми.

- Ух, Пенкрофе! - ледве вимовив Гедеон Спілет, бо йому аж дух перехопило. - Подякуйте також і Гербертові - він розпізнав тютюн, і Сайресові Сміту, що його готував, і Набові, котрий доклав стільки зусиль, аби не вибовкати таємницю!

- Друзі мої, не я буду, якщо рано чи пізно вам не віддячу! - розчулено мовив моряк. - Не забуду до самої смерті!

РОЗДІЛ XI

Зима. - Валяння вовни. - Сукновальня. - Невідчепна думка Пенкрофа. - Принада із китового вуса. - На що може знадобитися альбатрос. - Пальне прийдешніх поколінь. - Топ і Юп. - Бурі. - Пошкодження у пташнику. - Екскурсія до боліт. - Сайрес Сміт лишається дома сам. - Дослідження колодязя.

Зима настала в червні, що за кліматом відповідає грудню у північних широтах; головна турбота колоністів полягала тепер у тому, щоб забезпечити себе міцним і теплим одягом.

Улітку вони настригли з муфлонів вовни, і тепер належало перетворити цю цінну сировину в тканину.

Нічого й говорити про те, що Сайрес Сміт не мав чесальної, тіпальної, гладильної, прокатної, сукальної й прядильної машини, не мав ні прядки, щоб прясти вовну, ні ткацького верстата, щоб ткати вовняну тканину, й мусив удатися до найпростіших засобів, аби й не ткати, й не прясти. І справді, він вирішив не мудрувати, а скористатися тим, що волокна вовни, коли їх стискають, переплітаються і зчіплюються одні з одними, внаслідок чого утворюється повсть. Повсть можна виготовити найпростішим чином і, валяючи вовну, дістати досить грубу, але теплу тканину. Вовна у муфлонів була коротка, а для виготовлення повсті саме така вовна й потрібна.