Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Дані простягла келиха убік, щоб Іррі його наповнила. Вино було солодке та міцне, відгонило пахощами східних прянощів і далеко переважало смаком поганенькі гіскарські вина, якими повнився її кухоль донедавна. Цзаро роздивився плоди на поданій Джихікі тарелі та вибрав собі хурму. Її жовтогаряча шкуринка пасувала до кольору коралів у нього в носі. Купець відкусив шматочок і закопилив губи.

— Надто терпка.

— Шановний пан віддає перевагу чомусь солодшому?

— Надмір солодкого придушує всяке задоволення. Тоді як терпкі плоди та терпкі жінки надають життю свіжості та смаку. — Цзаро вкусив ще шматочок, пожував, проковтнув. — Даянерис, люба царице, я не маю слів сказати, яку насолоду відчуваю знову в вашій осяйній присутності. Якийсь час тому з Карфу випливла мала дитина — розгублена, збентежена, хай і прекрасна понад усе в світі. Я вже боявся, що та дитина знайшла за морями свою лиху долю… аж раптом знаходжу її на престолі стародавнього міста у славі та силі, оточену могутнім військом, яке вона зібрала начебто з мрій та казок.

«Ні, — подумала Даянерис, — моє військо зібране вогнем та кров’ю.»

— Рада приймати вас у себе, друже. Втішно знову бачити ваше обличчя.

«Я тобі не вірю й не повірю, але ти мені потрібен. Мені потрібні твої Тринадцятеро, твої кораблі й твоя торгівля.»

Багато століть поспіль Меєрин разом із містами-посестрами Юнкаєм та Астапором тримав у своїх руках торгівлю живим товаром. Саме тут дотракійські хали та людолови з Василіскових островів продавали здобич, а решта світу приїжджала її купувати. Без рабів Меєрин мало що мав запропонувати купцям. У гіскарських горах вдосталь було покладів міді, але цей метал не мав уже тієї ціни, що за віків минулих, коли світом правив спиж, а не залізо. Колись уздовж берегів затоки росли могутні кедри, та вони давно згинули під сокирами Старого Царства чи у вогні драконів за тих часів, коли Гіс ішов війною на Валірію. А щойно зникли дерева, відтак і плодючий ґрунт спікся під гарячим сонцем та розвіявся червоними хмарами.

— Саме ці біди перетворили мій народ на людопродавців, — розповідала їй Галацца Галаре у Храмі Грацій.

«А я — та біда, що перетворить людопродавців назад на людей» — присяглася Дані собі.

— Я ж не міг не приїхати, — муркотів Цзаро оманливо-лагідно. — Навіть далеко за морями, у Карфі, моїх вух досягали жахливі перекази. Я плакав, коли їх чув. Подейкували, що ваші вороги пообіцяли шалене багатство, славу та сотню цнотливих рабинь будь-кому, хто вас уб’є.

— Сини Гарпії? — «Відки він знає?» — Вони скрадаються попід стінами уночі та ріжуть горлянки чесним відпущенцям уві сні. А коли сонце сходить, то ховаються, наче таргани, бо лякаються моїх Мідних Звірів.

Скахаз мо’Кандак утворив їй нову варту, про яку вона просила, з однакової кількості відпущенців та голомозих меєринців. Варта ходила вулицями вдень і вночі у темних каптурах та мідних личинах. Сини Гарпії пообіцяли жахливу смерть кожному зрадникові, хто насмілиться служити драконовій королеві, а разом — усім його родичам і близьким. Тому воїни Голомозого ходили містом у личинах шакалів, сов та інших хижих звірів, ховаючи справжні обличчя.

— Я б мала привід боятися Синів, якби мене побачили саму на вулиці, ще й уночі, голу та неозброєну. Бо вони — жалюгідні боягузливі створіння.

— Ніж боягуза вріже цариці горло так само легко, як ніж звитяжця. Я б спав міцніше, якби знав, що втіха мого серця тримає коло себе своїх лютих коневладців. У Карфі вас ніколи не полишали троє кревноїзників. Де ж це вони зараз?

— Агго, Джохого та Рахаро досі служать мені, як і раніше. — «Він грається в якусь гру. Та я теж умію гратися.» — Я лише юна дівчина і погано знаюся на таких справах, але старші й мудріші люди кажуть, що для утримання Меєрину я мушу затвердити свою владу над його теренами углиб від моря, над усім суходолом на захід від Лазарії, аж до Юнкайських гір на півдні.

— Ваш суходіл не є для мене коштовним, а ваша особа — є. Раптом вас спіткає якась халепа — тоді світ втратить для мене смак і красу.

— Шановний пан мають велику добрість так про мене дбати. Але я добре захищена. — Дані майнула в бік Барістана Селмі, що стояв неподалік з долонею на руків’ї меча. — Онде стоїть Барістан Зухвалий, як його кличуть у світі. Вже двічі він рятував мене від убивць.

Цзаро кинув на Селмі побіжний погляд.

— Барістан Зів’ялий, я правильно почув? Ваш ведмежий лицар був трохи молодший і дуже вам відданий.

— Я не бажаю говорити про Джорага Мормонта.

— То й нехай. Зрештою, він був грубуватий на мову і надто волохатий. — Торговельний магнат перехилився через стіл. — Побалакаймо краще про кохання, про мрії та прагнення, про Даянерис — найпрекраснішу жінку в цьому світі. Я аж сп’янів од самого споглядання вашої краси.

Попередня
-= 107 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!