Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Гуляй-городи можна збудувати, якщо буде потреба, — мовив Станіс. — Знадобляться тарани — то зрубаємо дерева, та й зробимо тарани. Арнольф Карстарк пише, що у Жахокромі лишилося менше як півсотні людей, і половина з них — челядь. Міцний замок зі слабкою залогою — слабкий замок.

— Півсотні людей у замку варті півтисячі під його мурами.

— Це залежить від людей, — відказав Річард Горп. — А там лишилися сивочолі старці та зелені хлопчаки, котрих байстрюк завважив за непридатних до битви. Наші ж вояки добре загартовані, випробувані Чорноводою, і очолюють їх лицарі.

— Ви бачили, як ми пройшли скрізь дичаків. — Пан Юстин відкинув з чола кучерик білявого волосся. — Карстарки присяглися приєднатися до нас при Жахокромі. А ще ми маємо своїх власних дичаків — три сотні чоловіків, здатних тримати зброю. Князь Гарвуд перелічив їх, поки вони йшли крізь браму. Їхні жінки теж уміють битися.

Станіс зиркнув на нього зневажливо.

— Але не за мене! Я не потерплю вдовиного виття на п’ятах мого війська. Жінки залишаться тут разом зі старими, малими та пораненими. І слугуватимуть заручниками вірності своїх чоловіків та батьків. Дичаки підуть у передньому загоні війська. А очолить їх магнар з власною старшиною. Проте спершу їх треба озброїти.

«Він хоче накласти руки на нашу зброярню, — усвідомив Джон. — Харчі та одяг, земля та замки, а тепер і зброя. Він дедалі глибше затягує мене у свої справи.» Слово — то, певно, ще не меч. Але ж меч — то вже меч.

— Я можу знайти три сотні списів, коли треба, — неохоче відповів Джон. — Шоломів теж, якщо згодяться старі, пом’яті та руді від іржі.

— Обладунки? — запитав магнар. — Панцири? Кольчуги?

— Коли загинув Донал Нойє, ми втратили нашого зброяра.

Решту Джон лишив недоказаною. «Якщо дати дичакам ще й обладунки, небезпека для царини людей подвоїться.»

— Вистачить і вивареної шкіри, — мовив пан Годрі. — А після першої ж битви уцілілі зможуть обдерти мертвих.

«Ті нечисленні, що виживуть.» Якщо Станіс поставить вільний нарід у передній загін, більшість загине одразу ж.

— Напевне, пити з черепа Манса Розбишаки — то буде втіха для Морза Умбера. Але дивитися, як його землею крокують дичаки — навряд. Вільний нарід набігає на Умберів од світанку часів, перетинаючи Тюленячу затоку задля золота, овець та жінок. Одна з викрадених була рідна донька Ґавиного Харчу. Лишіть дичаків тут, ваша милосте. Якщо ви візьмете їх із собою, то лише повернете батькових значкових проти себе та своєї справи.

— Схоже, значкові вашого батька в кожному разі не в захваті від мене та моєї справи. Мушу припустити, вони дивляться на мене як на… як ви там мене назвали, воєводо Сніговію? «Черговим приреченим самозванцем»?

Станіс вирячився на мапу. Довгу мить у тиші нічого не було чутно, крім скреготу зубів короля.

— Вийдіть звідси! Усі. Воєводо Сніговію, ви лишіться.

Раптове й рішуче вигнання не надто сподобалося Юстинові Масею, але він не мав іншого вибору, крім посміхнутися і вийти. Горп вийшов слідом, змірявши Джона вагомим поглядом. Клейтон Саж перехилив кухля і щось буркнув Гарвудові Зрубу; молодший за нього лицар зареготав. У сказаному Джонові почулися слова «цього хлопчиська». Саж із себе був лише заплотний лицар, дебелий та простацький у звичаях, і в оточенні короля опинився примхою долі. Останнім зі світлиці пішов Торохкало; при дверях він подарував Джонові блазенський уклін, вишкіряючись на всі свої гнилі поламані зуби.

Скидалося, що слово «усі», вимовлене королем, не стосувалося пані Мелісандри. «Його червоної тіні.» Станіс покликав Девана, щоб налив іще води з лимоном, а коли кухоль наповнився, випив із нього і мовив:

— Горп та Масей заміряються на столець твого батька. Масей хоче ще й дичацьку принцесу. Колись він служив моєму братові Роберту зброєносцем і від нього набрався хіті до жіночої плоті. Горп теж би взяв Валу собі за дружину, якби я наказав, але його хіть — головне до битви. Зброєносцем він мріяв про біле корзно, але Серсея Ланістер заперечила, і Роберт йому відмовив. Мабуть, мав рацію. Пан Річард надто вже кохається у різанині. Кого б ти хотів бачити князем на Зимосічі, Сніговію? Бабія чи різника?

Джон відповів:

— Зимосіч належить за правом моїй сестрі Сансі.

— Я вже чув більше, ніж досить, про ясну пані Ланістер та її право на стіл Зимосічі. — Король відставив кухля убік. — Ти міг би привести північ у моє підданство. Значкові твого батька ринули б наввипередки під корогви сина Едарда Старка — ба навіть той із них, що своє сало вже й на коня не посадить. Біла Гавань дала б мені джерело запасів та безпечну криївку, де б я міг відсидітися в разі потреби. Ще не пізно виправити твою дурість, Сніговію. Стань на коліно, поклади мені до ніг свого байстрюцького меча і підведися Джоном Старком, князем на Зимосічі та Оборонцем Півночі.

Попередня
-= 119 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!