Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— І ти гадаєш, вони битимуться за мене?

— Якщо ви їх попрохаєте.

— То я мушу вижебрувати те, що моє за правом?

— Я сказав: попрохати, а не жебрати. — Джон забрав руку з-над мапи. — Надсилати туди листи — марна справа. Вашій милості доведеться поїхати особисто. Куштувати їхнього хліба та солі, пити їхнє пиво, слухати їхніх дударів, хвалити красу їхніх доньок і мужність синів — і тоді ви матимете їхні мечі. Гірські роди не бачили короля, відколи Торген Старк схилив коліна перед Завойовником. Ваш приїзд зробить їм честь. Але НАКАЖІТЬ їм битися за вас — вони перезирнуться та спитають: «Хто це такий? Він що, з себе короля ламає?»

— Про скільки родів йдеться?

— Десятків зо чотири, великих і малих. Кремінці, Вулі, Нореї, Лидоли… а як звоюєте на свій бік Старого Кремінця та Великого Цеберника, то й решта напевне піде за ними.

— Великого Цеберника?!

— Старійшину Вуля. Він має найбільше черево у всіх горах, і найбільше людей теж. Вулі здавна рибалять у Крижаній затоці, а дітей лякають, що як ті не слухатимуться, то їх заберуть залізняки. Але щоб їх дістатися, вашій милості доведеться подолати землі Нореїв. Вони живуть найближче до Дарунку і завжди були приязні до Варти. Я міг би дати вам провідників.

— Міг би? — Пильний Станіс нічого не проминав. — Чи даси?

— Дам. Вони вам знадобляться. І міцні конячки теж. Шляхи у тих краях мало відрізняються від козячих стежок.

— Козячих стежок? — Король звузив очі. — Я кажу, що мушу пересуватися якнайшвидше, а ти заганяєш мене на козячі стежки?!

— Коли Юний Дракон звоював Дорн, то проминув дорнійські вартові вежі на Кістяному шляху саме козячими стежками.

— Я цю казку теж знаю. Даерон надто розхвалив себе у своїй марнославній книжці. Ту війну виграли завдяки кораблям, а не козячим стежкам. Дубовий Кулак зламав опір Накоту і подолав половину Зеленокрівці, поки головна дорнійська потуга мулялася у Великокняжому Проході. — Станіс застукотів пальцями по мапі. — А чи не сповільнять моє пересування ті гірські князьки?

— Якщо й сповільнять, то бенкетами. Кожен намагатиметься перевершити гостинністю іншого. Панотець колись казали, що ніде так не напихалися за столом, як на гостині у гірських родів.

— За три тисячі вояків я вже якось переживу вищання їхніх дударів та куліш з казана, — буркнув король не надто вдоволено.

Джон обернувся до Мелісандри.

— А вам, мосьпані, щире застереження. У тих горах старі боги мають велику силу. Гірські роди не потерплять, щоб їхнім серце-деревам завдали образ.

Її, здавалося, його слова повеселили.

— О, не бійся, Джоне Сніговію, я не турбуватиму спокій ваших гірських дикунів з їхніми темними божками. Моє місце — тут, при тобі та твоїх хоробрих братчиках.

Цього Джон Сніговій чекав і бажав найменше у світі, та не встиг заперечити, як почув від короля:

— То куди ж ти радиш мені повести цих звитяжців, якщо не на Жахокром?

Джон зиркнув на мапу.

— На Жбир-у-Пущі. — Він постукав по мапі пальцем. — Якщо Болтон має намір битися з залізняками, те саме мусите робити й ви. Жбир — то звичайнісінький дитинець на пагорбі посеред дикого лісу, до якого неважко підібратися непоміченим. Дерев’яний замок, оточений земляним валом та палісадом з гострих кілків. Скрізь гори пересування буде повільним, так, зате ви зможете рухатися непоміченими і зненацька виникнути майже перед ворітьми Жбиру.

Станіс почухав підборіддя.

— Коли Балон Грейджой повстав уперше, я переміг залізняків на морі, де вони б’ються найлютіше. На суходолі, ще й застукавши зненацька… чом би й ні? Я ж здобув перемогу над дичаками та їхнім Королем-за-Стіною. Якщо мені вдасться розбити ще й залізняків, північ знатиме, що знову має короля.

«А я матиму тисячу дичаків, — подумав Джон, — з яких прогодую хіба що половину.»

Тиріон

«Соромлива діва» рухалася крізь туман подібно до сліпої людини, що намацує шлях у незнайомих помешканнях.

Септа Лемора молилася. Імла глушила її голос, ховала слова, стишувала звуки. Гриф міряв кроками чардак, тихо побрязкуючи кольчугою під своєю вовчою киреєю. Час від часу він торкався меча, мовби хотів пересвідчитися, чи є він при боці. Роллі Ходикачка штовхався жердиною з лівого краю, Яндрі — з правого. Ізілья тримала стерно.

— Не подобається мені тут, — пробурмотів Хальдон Півмаестер.

— Налякалися ріденького туману? — глузливо запитав Тиріон, хоча по правді, туман був зовсім не ріденький.

На носі «Соромливої діви» стояв Молодий Гриф із третьою жердиною, якою мав відштовхуватися від небезпек, що виникали назустріч. Попереду та позаду запалили ліхтарі, але туман стояв такий, що карлик із середини човна бачив лише пляму світла у повітрі перед очима і таку саму — за спиною. На нього поклали завдання стежити за жарівницею, підтримуючи вогонь, щоб не згас.

Попередня
-= 121 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!