Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— А дівчаток? — запитала дівчинка. На вигляд вона була не старша за Ар’ю, коли Джон бачив її востаннє.

— Від шістнадцяти і старших.

— А хлопчиків чого берете від дванадцяти?!

На півдні у Семицарстві хлопчики дванадцяти років часто вже служили джурами і зброєносцями, а збройної справи навчалися змалку, протягом багатьох років. Дівчатка ж дванадцяти літ лишалися ще малими дітьми. «Та не забувай, що перед тобою дичаки.»

— Гаразд. Беру як хлопчиків, так і дівчаток від дванадцяти років. Але лише тих, які вміють коритися наказам. Це мають затямити усі. Нікого не просять ставати переді мною на коліна. Але я поставлю над вами очільників. Десятники і сотники казатимуть вам, коли вставати з ліжок, коли лягати спати, що їсти і пити, що вдягати. Коли витягати мечі, а коли пускати стріли. Братчики Нічної Варти служать повік. Я цього від вас не вимагатиму, але поки ви на Стіні — маєте коритися моїм наказам. Заперечите, відмовитеся виконувати — скараю на горло. Спитайте в братії, чи це правда. Вони самі бачили.

— Скар-раю, скар-раю! — верескнув крук Старого Ведмедя. — Гор-рло, гор-рло, гор-рло!

— Вибір за вами, — мовив Джон Сніговій до дичаків. — Хто хоче допомогти нам утримати Стіну, повертайтеся зі мною. Вас озброять і нагодують. Решта — забирайте ріпу та цибулю і повзіть по своїх барлогах.

Дівчисько першим рушило вперед.

— Я вмію битися! Моя мати була списницею.

Джон кивнув і подумав: «Їй, мабуть, ще й дванадцяти немає», поки мала уперто продиралася між двома старими чолов’ягами. «Та не мені зараз розкидатися затяжцями.»

Слідом виступило двійко хлопців, на вигляд не старших за чотирнадцять. За ними — порубаний чоловік без одного ока.

— Я теж бачив їх, тих мертв’яків. Краще вже гайворони, ніж вони.

Висока списниця, старий на милицях, кругловидий малий з сухою рукою, молодик, чиє руде волосся нагадало Джонові про Ігритту…

А далі — Халек.

— Не люблю я тебе, ґаво, — прогарчав він, — але Манса я теж не любив. І сестра моя — не дуже. Але ми за нього билися. То й за тебе битимуся, чому ні?

Його слова прорвали греблю. Халек був серед своїх помітною особою. «Манс не помилявся.» Король-за-Стіною колись сказав йому:

— Вільний нарід іде не за іменем і не за латкою зі звірятком, нашитою на одежу. Ці люди не танцюють за монети, їм байдуже, як ти себе величаєш, якого ланцюга чіпляєш на груди і хто був твій дідусь. Вони йдуть за силою. Вони йдуть за чоловіком.

За Халеком пішли його родичі, тоді один із значконосців Харми, далі чолов’яга з її загону і ще кілька людей, що чули перекази про їхні звитяги. Сивобороді старигани, зелені шмаркачі, дорослі вояки у розквіті сил, поранені й каліки, чимала юрба списниць… і навіть троє рогоногів.

«Але жодного тенна.» Магнар обернувся і зник у підземеллі; за ним рушили його закуті у спиж поплічники.

Коли роздали останнє зів’яле яблучко, всі вози вже юрмилися дичаками. Людей у валці стало на шістдесят і троє більше, ніж зранку, коли обоз вирушав з замку Чорного.

— Що ви з ними робитимете? — запитав Джона Бовен Марш, поки вони вертали до замку королівським гостинцем.

— Навчу, озброю, розподілю. Надішлю туди, де вони найпотрібніші. До Східної Варти, Тіньової Вежі, Крижаного Сліду, Сірого Сторожа. Хочу відкрити ще три замки.

Великий шафар озирнувся.

— І жінок теж? Братія не звикла мати поміж себе жіноцтво, пане воєводо. Адже обітниці… почнуться бійки, ґвалт…

— Ці жінки мають ножі й уміють дати собі ради.

— А коли одна зі списниць перетне горлянку одному з наших братчиків, що тоді?

— Ми втратимо одного бійця, — мовив Джон, — але щойно здобули шістдесят трьох. Ви добре вмієте лічити, пане великий шафарю. Виправте, якщо помиляюся. Мій підрахунок залишає нам прибуток у шістдесят і двоє людей.

Та впертий Марш був міцний горішок.

— Ви додали шістдесят три голодні роти, пане воєводо… але скільки з них справжніх бійців? І на чиєму боці вони битимуться? Коли перед брамою з’являться Інші, то вони, певно, стануть до оборони поруч із нами… але що як із того боку пролунають роги Тормунда Велетнебоя чи Плакуна з десятьма тисячами верескливих горлорізів за плечима? Що тоді?

— Тоді й взнаємо. А доти молімося, щоб не взнати.

Тиріон

Йому снився рідний вельможний панотець і Князь-у-Савані. Уві сні вони були однією людиною. Коли батько обійняв його кам’яними ручиськами і нахилився подарувати сірий поцілунок, Тиріон прокинувся з сухим дертям у горлянці, смаком крові на вустах і калатанням серця у грудях.

— Ось до нас і повернувся мертвий карлик, — зауважив Хальдон.

Попередня
-= 144 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!