Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Хальдон Півмаестер додав подробиць:

— На шляху від Смутку до Сельорису ми тричі бачили вершників, що рухалися на південь уздовж східного берега. То були дотракійці. Одного разу під’їхали так близько, що ми чули теленькання дзвіночків у косах. Уночі за східними пагорбами виднілися їхні вогнища. Повз нас пропливло кілька бойових кораблів — волантинських річкових галер, повних вояків-невільників. Вочевидь, тріархи бояться нападу на Сельорис.

Тиріон швидко второпав, що до чого. Єдиний серед значних поселень на Ройні, Сельорис стояв на східному її березі — тому був значно вразливіший до нападу коневладців, ніж міста-посестри через річку. «Але що тут за здобич? Якби я був хал, то вдав би напад на Сельорис, примусив волантинців кинутися на його захист, а сам повернув би на південь і хутко помчав на Волантис…»

— Я вмію тримати в руках меча! — наполягав Молодий Гриф.

— Навіть найхоробріші з ваших предків у лиховісні часи тримали коло себе Королегвардію.

Лемора перевдяглася з шат септи у вбрання, що пасувало б радше дружині чи доньці заможного купця. Тиріон пильнував її, скільки ставало очей. Легка була справа — винюхати правду з-під фарбованого синню волосся Грифа та Молодого Грифа. Яндрі та Ізілья начебто були тими, кого з себе вдавали. Качур, навпаки, ламав із себе більше, ніж був вартий насправді. А от Лемора… «Хто вона така? Чому й навіщо вона тут? Певно, що не за гроші. Хто їй цей принц? Та й чи септа вона взагалі?»

Хальдон теж помітив переміну одягу.

— Що нам думати про таку раптову зраду святої віри? Як на мене, вам, Леморо, краще ходити вдягненою септою.

— Як на мене, їй краще ходити голою септою, — заперечив Тиріон.

Лемора кинула на нього докірливий погляд.

— Ой леле, яка лукава душа! Вбрання септи уголос проказує про Вестерос і може привернути до нас зайві очі.

Вона обернулася до принца Аегона.

— Бачите, ви не самі тут мусите ховатися від людей.

Але хлопця її слова не вгамували. «Хай бездоганний принц, але все ще наполовину дитина. Без знання світу та його скорбот.»

— Принце Аегоне, — мовив Тиріон, — коли вже ми обоє застрягли на цьому човні, чи не вшануєте мене грою в цивасу? Перебудемо кілька нудних годин.

Принц кинув на нього сторожкий погляд.

— Мені та циваса вже в печінках сидить.

— Згоден. Суцільні програші карликові дуже дратують печінку.

Це вкололо гонор хлопця — саме так, як Тиріон і сподівався.

— Несіть дошку і фігури. Цього разу я вас розчавлю.

Вони грали, схрестивши ноги на чардаку позаду надбудови. Молодий Гриф вишикував військо для нападу — дракон, слони та важка кіннота стояли попереду. «Звички гарячої юності — зухвалість та необачність. Ставить усе під удар заради швидкої перемоги.» Він дозволив принцові зробити перший хід. Хальдон стояв позаду і спостерігав за грою.

Коли принц сягнув по дракона, Тиріон відкашлявся.

— На вашому місці я б зачекав. Це помилка — зарано виводити дракона. — І посміхнувся лагідно та невинно. — Ваш батько знав, якою небезпекою загрожує надмірне зухвальство.

— Ви знали мого справжнього батька?

— Бачив його двічі або тричі… але ж мені було тільки десять років, коли Роберт його вбив. Мій власний батечко тоді ховав мене під скелею. Ні, я не можу стверджувати, що знав принца Раегара. Не так, як ваш удаваний батько. Князь Конінгтон був найсердешнішим принцовим другом, адже так?

Молодий Гриф прибрав з очей кучерик блакитного волосся.

— Вони разом служили зброєносцями у Король-Березі.

— Який вірний друг — наш князь Конінгтон. Лишень подумати: зберіг відданість онукові короля, що забрав усі його землі та титули і випхав у вигнання. Оце справді шкода. Інакше любий приятель принца Раегара міг би стати в пригоді, коли мій батько громив Король-Берег — приміром, не дати розтрощити голівку дорогоцінного синочка того ж таки принца Раегара об замкову стіну.

Хлопець зашарівся.

— То був не я. Вам казали. То був син одного кожум’яки зі Сцяного Кутка, в якого мати померла з пологів. Батько продав сина Варисові за глек вертоградського золотого — дітей у нього було вдосталь, а от вертоградського золотого він ніколи не куштував. Варис віддав хлопчину зі Сцяного Кутка моїй вельможній матінці, а мене виніс геть.

— Отакої! — Тиріон посунув слонів. — І коли сцяного принца гарненько вколошкали, євнух закинув вас аж за вузьке море своєму жирному приятелеві-сирному королю, а той сховав на човні та знайшов вельможу-вигнанця, що раденький був назватися вашим батьком. Захоплива виходить оповідка. Співці такого набрешуть про вашу втечу, коли ви сядете на Залізний Престол… звісно, якщо спершу наша прекрасна Даяенерис візьме вас за чоловіка.

Попередня
-= 146 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!