Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Він майнув Тиріонові на порожній стілець.

— Прошу сідати, малий чоловіче. Покладіть срібло на стіл, і ми поглянемо, що ви тямите у грі.

«У якій саме?» — кортіло перепитати Тиріонові. Та натомість він мовчки видерся на стільця.

— Я краще граю з повним черевом та чаркою вина при боці.

Кощавий згідливо обернувся і покликав дівчину, щоб принесла їсти та пити.

Хальдон мовив:

— Вельмишановний К’яво Ногарис служить тут у Сельорисі на митниці. Я ще ніколи не перемагав його в цивасу.

Тиріон зрозумів натяк.

— Можливо, мені пощастить більше.

Він розв’язав гаманця і почав складати стосиком коло дошки срібні монети, аж доки К’яво не посміхнувся вдоволено.

Поки супротивники розставляли фігури, ховаючись за перешкодою, Хальдон почав розмову:

— Що чути з пониззя? Чи буде війна?

К’яво знизав плечима.

— Юнкайці хочуть, щоб була. Кличуть себе Мудрими Хазяями. Про мудрість нічого не скажу, але хитрості їм не бракує. Їхній посол прийшов до нас зі скринями золота і коштовних каменів, привіз дві сотні рабів — соковитих дівчат, гладкошкірих юнаків, навчених науки семи зітхань. Я чув, їхні бенкети важко забути, а хабарі важко унести в руках.

— Юнкайці підкупили ваших тріархів?

— Лише Нієсоса. — К’яво прибрав перешкоду і вивчив розташування Тиріонового війська. — Малакво старий і беззубий, але все одно тигр, а Доніфос не повернеться на посаду тріарха. Місто жадає війни.

— Навіщо? — зачудувався Тиріон. — Меєрин лежить за довгі версти через море. Якої образи завдала ця мила дитина Старому Волантисові?

— Мила? — зареготав К’яво. — Та якщо правдива хоч половина пліток з Невільницької затоки, ця дитина — справжнє чудовисько! Кажуть, вона спрагла до крові. Кажуть, одного слова незгоди досить, щоб тебе наштрикнули на палю і лишили помирати довгою смертю. Кажуть, вона ворожбитка, що годує драконів плоттю щойно народжених немовлят, кривоприсяжниця, що блазнить на богів, порушує угоди про мир, погрожує послам і звертає гнів навіть на тих, хто служить їй правдою. Кажуть, її хіть неможливо втамувати, вона злягається з чоловіками, жінками, євнухами, навіть із собаками та дітьми, і лихо тому коханцеві, який її не вдовольнить. Вона дарує своє тіло чоловікам, щоб тримати їхні душі в неволі.

«О, то добре, — подумав Тиріон, — хай віддасть мені тіло і залюбки забирає душу; однак вона в мене мала та спотворена.»

— Кажуть, — відповів Хальдон. — Але хто каже? Невільникарі, торговці людьми, яких випхали з Астапору та Меєрину. То все брудні наклепи.

— Найкращі наклепи завжди присмачено правдою, — повчально мовив К’яво. — Справжній гріх дівчиська годі заперечувати. Нахабне створіння насмілилося знищити торгівлю рабами, яка ніколи не обмежувалася лише Невільницькою затокою. Торговельні шляхи біжать морями навколо всього світу, а драконова королева добряче скаламутила на них воду. За Чорною Стіною вельможі стародавніх родів погано сплять, дослухаючись, як їхні кухонні невільники гострять довгі ножі. Раби вирощують нам їжу, прибирають на вулицях, навчають дітей, чатують на мурах, веслюють на галерах, б’ються за нас у битвах. А тепер, коли вони дивляться на схід, то бачать там сяйво юної королеви, трощительки кайданів. Стара Кров цього не потерпить. Бідарі Волантису теж ненавидять її. Навіть найниціший жебрак у місті знає, що за станом він вищий за раба. Драконова королева позбавляє їх цієї розради.

Тиріон посунув списників. К’яво відповів легкою кіннотою. Тиріон зрушив арбалетників на одну клітину і мовив:

— Червоний жрець отам ззовні, здається, переконаний, що Волантисові слід воювати за срібну королеву, а не проти неї.

— Червоним жерцям незле тримати язики за зубами, — відповів К’яво Ногарис. — Між їхніми прибічниками та вірянами інших богів уже сталися сутички. Здається мені, Бенерро сам накличе собі на голову гнів, і то не богів.

— Про що це ви? — перепитав карлик, граючись зі своєю легкою піхотою.

Волантинець махнув рукою.

— У Волантисі тисячі рабів та відпущенців щовечора збираються на майдані перед храмом послухати, як Бенерро верещить про криваві зірки та вогняний меч, який очистить світ. Він проповідує, що Волантис згорить дощенту, якщо тріархи піднімуть зброю проти срібної королеви.

— Таке пророцтво вмію скласти і я. Ой, вечеря!

Вечеря складалася з тарелі смаженої козятини, покладеної на скибочки цибулі. М’ясо було запашне, добре приправлене, чорне ззовні, червоне та соковите всередині. Тиріон відщипнув шматочок; страва обпекла йому пальці, але смакувала так, що він несамохіть потягся за наступним шматком. М’ясо запивалося світло-зеленим волантинським напоєм, який найбільше скидався на вино з усього, що він пив останнім часом.

Попередня
-= 151 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!