Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Я всім своїм людям довіряю. Ось настілечки. — Він виплюнув зернятко і посміхнувся з її підозр. — Може, принести вам їхні голови? Принесу, якщо накажете. Одна голова — лиса, дві мають коси, одна фарбує собі бороду в чотири кольори. Який шпигун носитиме таку бороду, питаю я вас? Пращник може підбити каменем мушине око за сорок кроків, бридка пика добре ладнає з кіньми, але якщо моя цариця каже, що вони мусять померти…

— Я цього не казала! Я лише… наглядайте за ними, більше нічого я не прошу. — Вона відчула себе дурепою, кажучи так. Вона завжди почувалася трохи дурепою поруч із Дааріо. «Незграбне дівча, недолуге розумом. Що він має про мене думати?»

І змінила предмет розмови.

— То ягнятники надішлють нам харчі?

— Збіжжя, моя царице, прийде Скахазадханом у шкутах, а інші харчі — караванами через Хизай.

— Скахазадханом не прийде. Річку нам зачинили. І море теж. Ви побачите кораблі у затоці. Карфійці розігнали третину наших рибальських човнів і полонили ще третину. Решта боїться вийти у море. Торгівлю, яка ще животіла, припинено зовсім.

Дааріо викинув хвостик від груші.

— Карфійці мають у жилах молоко замість крові. Покажіть їм драконів, і вони кинуться навтьоки.

Але Дані не хотіла говорити про драконів. Селяни досі приходили до її двору з обпаленими кістками і скаржилися на зниклих овець, хоча Дрогон до міста не повернувся. Хтось казав, що бачив його на північ від річки, над травами Дотракійського моря. Внизу в ямі Візеріон розірвав один із ланцюгів; вони з Раегаром ставали шаленіші з кожним днем. Неблазні розповіли, що одного дня залізні двері запашіли червоним жаром, і цілий день ніхто не зважувався їх торкатися.

— Астапор теж сидить у облозі.

— Це я знав. Один із «Довгих Списів» прожив досить довго, щоб розказати, як у Червоному Місті люди жеруть один одного. Сказав, що Меєрин скоро поділить їхню долю. Я вирізав йому язика і згодував жовтому собаці. Пес ніколи не з’їсть язика брехуна. Коли жовтий пес з’їв язика, я зрозумів, що полонений казав правду.

— У моєму місті теж точиться війна. — Вона розповіла йому про Синів Гарпії та Мідних Звірів, про кров на цеглі. — Мої вороги усюди — ззовні та всередині.

— То нападіть! — негайно відповів він. — Людина, оточена ворогами, не може захищатися. Сокира вразить її у спину, поки вона відбиватиме удар меча у груди. Ні, так не годиться. У оточенні багатьох ворогів треба обрати найслабшого, вбити його, потоптати конем його тіло і втекти.

— Куди ж мені тікати?

— У моє ліжко. У мої обійми. У моє серце.

Руків’я араха та кинджала Дааріо були зроблені у подобі розпусних оголених жінок зі щирого золота. Він попестив їх великими пальцями у особливо зухвалий спосіб, посміхаючись просто до королеви.

Дані відчула, як їй до обличчя прилинула кров — наче це її він так відверто пестив. «Якщо я потягну його до ліжка — чи завважить він і мене за розпусницю? — міркувала вона, водночас знаючи, що нічого так не хотіла б, як стати його розпусницею. — Ні, не треба мені бачити його на самоті. Він надто небезпечний, коли так близько до мене.»

— Зелена Грація вважає, що цариця мусить мати гіскарського царя, — мовила вона, зашарівшись. — Наполягає на моєму одруженні з вельможним Гіздахром зо’Лораком.

— Отим? — гигикнув Дааріо. — Чому не з Сірим Хробаком, якщо вже вам закортіло мати у ліжку євнуха? Ви справді хочете собі такого царя?

«Я хочу тебе.»

— Я хочу миру. Я дала Гіздахрові дев’яносто днів на припинення різанини в місті. Якщо він упорається, я візьму його за чоловіка.

— Візьміть за чоловіка мене. Я впораюся за дев’ять.

«Ти ж знаєш, я не можу» — мало не вимовила Дані вголос.

— Ви боретеся з тінями, а мусите боротися з людьми, що їх відкидають, — правив Дааріо далі. — Убийте їх і заберіть їхні статки, кажу я вам. Прошепотіть свою волю, і Дааріо складе вам купу їхніх голів, вищу за цю піраміду.

— Якби ж я знала, хто вони такі…

— Цхак, Пахл, Мерек. Ці та інші. Великі Хазяї. Кому ще бути?

«А ти зухвалий. І спраглий до крові.»

— Ми не маємо доказів, що це їхніх рук справа. Хочете, щоб я дарма нищила власних підданих?

— Ваші власні піддані охоче знищать вас.

Дааріо так довго мандрував далекими шляхами, що Дані вже й забула, який він із себе. Сердюцький норов зрадливий і перемінливий — нагадала вона собі. «Примхливий, легковажний, безжальний. Він ніколи не виросте над тим, ким він є. З таких не робляться царі та королі.»

— Піраміди міцні, — мовила вона. — Узяти їх приступом можна лише за великий кошт. А щойно ми нападемо на одну, як проти нас повстануть інші.

Попередня
-= 159 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!