Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— На Харлі я маю заручників, — нагадала вона йому. — І є ще Зміїв Ріг… якщо я не можу мати батькове королівство, чому б не викраяти собі власне?

Зміїв Ріг не завжди був такий малолюдний, як нині. Серед його гір та боліт виднілися руїни старих садиб і городищ, рештки стародавніх твердинь першолюдей. А на горбах та височинах діти лісу лишили кола оберіг-дерев.

— Ти чіпляєшся за той Зміїв Ріг, наче потопельник за уламок щогли. Що там є потрібне людям, на тому Змієвому Розі? Немає там копалень, ані срібла, ані золота, ані навіть цини чи олива. А щоб сіяти збіжжя, там надто вогко.

«Я не маю наміру сіяти там пшеницю.»

— Що там є? Я тобі скажу. Два довгі узбережжя. Сотня прихованих заток. Видра у озерах, лосось у річках, скойки попід берегом, лежбища тюленів на березі, високі сосни — будувати кораблі.

— Але хто будуватиме ті кораблі, моя королево? Де ваша милість знайдуть підданих для свого королівства, якщо спершу його не знищать північани? Чи королеві досить буде правити над тюленями та видрами?

Аша гірко засміялася.

— Може статися, видрами легше управити, ніж людьми. А тюлені вже напевне розумніші. Але ти таки маєш рацію. Можливо, мені найкраще повернутися до островів. На Харлі є ще люди, які вітатимуть моє повернення. На Пайку теж. І на Чорнопливі Еурон не здобув собі друзів, коли вбив князя Баелора. Я б могла знайти дядька Аерона і підняти острови на бунт.

Ніхто не бачив Мокрочуба від самого віча, але його Потопельники твердили, що він ховається на Великому Вику і скоро з’явиться, щоб накликати лють Потоплого Бога на Вороняче Око та його поплічників.

— Трощи-Ковадло теж шукає Мокрочуба. І полює на Потопельників. Сліпого Берона Чорноплива схопили і піддали допитові. Навіть Сивому Мартинові начепили кайдани. Як ти знайдеш жерця, котрого не можуть знайти люди Еурона?

— Він — моя рідна кров. Брат мого батька. — То була слабка відповідь, і Аша це розуміла.

— Знаєш, яка моя думка?

— Гадаю, зараз дізнаюся.

— Моя думка така, що Аерона вже немає серед живих. Найпевніше, Вороняче Око врізав йому горло. А шукає його Бий-Залізо лише на те, щоб ми вірили у Мокрочубову втечу. Еурон боїться, щоб його не вважали вбивцею родичів.

— Ніколи не дозволяй моєму дядькові таке від тебе почути. Скажи Воронячому Окові, що він боїться убивати родичів — і він заріже власного сина, щоб спростувати твої слова.

Аша вже почувалася майже тверезою. Саме так на неї зазвичай впливав Трістіфер Ботлик.

— Навіть якщо ти знайдеш свого дядька Мокрочуба, ви двоє напевне програєте. Ви обоє стояли на король-вічі й не можете казати, що його скликали не по правді, як колись твердив Торгон. Ви зв’язані його присудом за всіма законами богів та людей. Ти…

Аша зморщила чоло і перепитала:

— Ану чекай. Торгон? Який ще Торгон?

— Торгон Спізнілий.

— Він начебто був королем за Віку Звитяжців. — Аша пам’ятала про нього це, але більше нічого. — То й що?

— Торгон Герейрон був найстаршим сином короля. Але король був уже старий, а Торгон — надто непосидючий, тож коли його батько помер, він саме набігав на Мандер зі своєї твердині на Сірощиті. Його брати навіть не надіслали йому звістки, а хутенько скликали король-віче, гадаючи обрати когось поміж себе для плавникової корони. Але капітани та королі натомість обрали королем Уррагона Дівера. Перше, що зробив новий король — наказав, щоб усіх синів старого короля стратили. І їх стратили. Відтоді люди кликали його Синорізом, хоча вбиті й не були його синами. А правив він майже два роки.

Тепер Аша пригадала, про що мова.

— Торгон повернувся додому…

— …і оголосив король-віче недійсним, бо не проголошував на ньому своє право на престол. Синоріз на додачу до жорстокості показав себе ницим та тупим, і коли відвернув від себе останніх друзів, то жерці проголосили його позбавленим престолу, панство підняло повстання, а власні капітани порубали його на шматки. Відтак Торгон Спізнілий став королем і правив сорок років.

Аша вхопила Тріса Ботлика за вуха, притягла до себе і поклала на вуста палкий поцілунок, а відпустила вже задиханим і розпашілим.

— Що це таке було? — запитав він.

— Це називають поцілунком, Трісе. Втопи мене як останню дурепу — я мала б пам’ятати!

Раптом вона замовкла і нашорошилася. Коли Тріс спробував щось сказати, вона на нього цитьнула і ще дослухалася.

— Це ріг. Хагенів ріг.

Перша її думка була про чоловіка. Невже Ерік Бий-Залізо дістався аж сюди у пошуках своєї збіглої дружини?

— Все ж таки Потоплий Бог мене любить. Я сижу тут, гадаю знічев’я, що мені робити, і раптом він од щедрот своїх посилає мені ворогів! — Аша скочила на ноги і вкинула кинджал назад до піхв. — Битва сама прийшла до нас!

Попередня
-= 179 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!