Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Пана Родріка і людей Зимосічі убив Байстрюк, — мовив князь Виман. — І Грейджоєвих залізняків теж. Векс бачив, як рубали тих, хто намагався здатися. Коли ми спитали, як урятувався він сам, хлопець узяв шматок крейди і намалював дерево з обличчям.

Давос зачудувався.

— Його врятували боги півночі?

— Майже так. Він видерся на серце-дерево і заховався у листі. Болтонові люди двічі обшукали божегай і вбили всіх, кого знайшли, але на дерево ніхто з них полізти не допетрав. Саме так усе було, Вексе?

Хлопець підкинув Гловерового кинджала, упіймав його, кивнув. Гловер мовив:

— На дереві він просидів довгенько. Спав серед гілля, не зважувався спуститися. Нарешті почув під собою голоси.

— Голоси мертвих, — додав Виман Мандерлі.

Векс підняв п’ять пальців, торкнувся кожного кінчиком кинджала, потім згорнув чотири і торкнувся останнього ще раз.

— Шестеро, — здогадався Давос. — Там було шестеро.

— І двоє з них — замордовані сини Неда Старка.

— Як німий зумів вам розказати?

— Крейдою. Намалював двох хлопчиків… і двох вовків.

— Малий сам із залізняків, тому вирішив не показуватися, — пояснив Гловер. — Але слухав уважно. Ті шестеро надовго у руїнах Зимосічі не засиділися. Четверо пішли в один бік, двоє в інший. Векс пішов за двома — жінкою та хлопчиком. Мусив скрадатися під вітром, щоб вовк не унюхав.

— Він знає, куди вони пішли, — мовив князь Виман.

Давос усе зрозумів.

— Отже, вам потрібен хлопчик.

— Руз Болтон має доньку князя Едарда. Щоб протистояти його зазіханням, Біла Гавань мусить мати Недового сина… і його лютововка. Вовк доведе, ким є його господар, якщо Жахокром спробує заперечити. Така моя ціна, князю Давосе. Привезіть мені потай, по-перемитницькому, мого законного зверхника, і я визнаю Станіса Баратеона своїм королем.

Стара звичка змусила Давоса Лукомора сягнути до горла. Кісточки пальців колись були його оберегом на щастя. У животі йому смоктало відчуття, що без особливого щастя годі й думати виконати доручення Вимана Мандерлі. Але кісточок на шиї не було, і він спитав:

— У вашій службі є кращі за мене люди. Лицарі, панство, маестри. Навіщо вам перемитник? Ви ж маєте добрі кораблі.

— Маю, — погодився князь Виман, — але плавають на них річковики чи рибалки, що ніколи не виходили з Кусня. Для цієї справи знадобиться людина, що бувала у темніших водах і знає, як проминути небезпеку непомітно й неушкоджено.

— Де ж ховається малий? — Давос передчував, що відповідь йому не сподобається. — Куди ви хочете мене послати, мосьпане князю?

Робет Гловер мовив:

— Гей, Вексе! Покажи йому.

Німий підкинув кинджала, ухопив його і кинув у мапу з овечої шкіри, що прикрашала стіну князя Вимана. Кинджал устромився і затремтів. Хлопець вишкірив зуби.

Упродовж удару серця Давос міркував, чи не попрохати Вимана Мандерлі повернути його до Вовчого Лігва — до пана Бартімуса з його побрехеньками та Гарта з його смертяними дівчатками. Принаймні в Лігві бранців щоранку годували вівсяною кашею. Деінде ж у світі були місця, знані тим, що на сніданок тамтешні мешканці ласували людською плоттю.

Даянерис

Щоранку зі свого західного парапету цариця рахувала вітрила на Невільницькій затоці.

Нині вона налічила двадцять і п’ять — хоча деякі рухалися дуже далеко, і мати певність було важко. Інколи вона якесь проминала, а інколи двічі рахувала одне. «Та чи не байдуже? Душителеві стане й десяти пальців.» Торгівля затокою припинилася, навіть рибалки не сміли потикатися на воду. Найзухваліші зважувалися закидати вудки й тенета у річку, але навіть їм загрожувала небезпека; більшість човнів стояли припнуті попід меєринськими мурами барвистої цегли.

Чимало в затоці було і меєринських кораблів — бойових та торговельних галер, чиї капітани вивели їх у море, щойно Даніне військо облягло місто. Тепер вони повернулися зміцнити флоти, прислані з Карфу, Толосу та Нового Гісу.

Її власний адмірал не зумів порадити нічого до пуття, ба навіть гірше.

— Покажіть їм драконів! — наполягав Гролео. — Хай юнкайці скуштують вогню! Тоді й торгівля знову попливе цими водами.

— Все, що мій адмірал зумів придумати проти кораблів — це дракони? — спитала Дані. — Я нічого не плутаю — ви ж мій адмірал?

— Адмірал без жодного корабля.

— То побудуйте їх собі!

— Кораблі не будують із цегли. А кожен пристойний шмат дерева невільникарі спалили на сто верст навколо.

— То подолайте сто десять. Я дам вам вози, робітників, мулів — що забажаєте.

— Я вмію плавати кораблями, а не будувати їх. Мене надіслали повернути вашу милість до Пентосу. А ви натомість привели нас сюди й розшматували мого «Садулеона» заради цвяхів, брусів та дощок. Такого корабля я більше не побачу. І дім свій не побачу, і стареньку дружину. Це не я відмовився від галер, які дарував отой Даксос. А боротися з карфійцями на рибальських човнах я не в змозі.

Попередня
-= 206 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!