Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Дані переглянула список. Він містив прізвища усіх можновладних родів Меєрину: Хазкар, Мерек, Кваццар, Цхак, Раздар, Газин, Пахл, навіть Резнак та Лорак.

— Що мені робити з цими іменами?

— Усі перелічені тут особи мають у місті родичів. Синів і братів, дружин і дочок, матерів та батьків. Дозвольте моїм Мідним Звірям їх схопити. За їхні життя ми викупимо назад кораблі, які пішли з міста.

— Якщо я кину Мідних Звірів на піраміди, то розв’яжу відверту війну всередині міста. Ні, я мушу довіритися Гіздахрові та сподіватися на мир.

Дані потримала пергамен над свічкою і дивилася, як імена поволі зникають у вогні, поки Скахаз супив брови і кривив губи.

Опісля пан Барістан сказав, що її брат Раегар пишався б нею. Але Дані пригадала слова, мовлені паном Джорагом іще у Астапорі: «Раегар бився відважно, Раегар бився шляхетно, Раегар бився з честю. І Раегар загинув.»

Зійшовши у палату лілового мармуру, вона знайшла її майже порожньою.

— Невже сьогодні немає прохачів? — запитала Дані в Резнака мо’Резнака. — Ніхто не вимагає справедливості або срібла за вівцю?

— Ніхто, ваша превисокосте. Місто боїться.

— Але ж боятися нема чого!

Та ввечері вона дізналася, що боятися є чого. Поки юні заручники Міклаз та Кезмія ставили на стіл просту вечерю з осінньої зеленини та юшки з ванберцем, з’явилася Іррі й розказала, що повернулася Галацца Галаре з трьома храмовими Блакитними Граціями.

— Прийшов і Сірий Хробак, халісі. Усі благають прийняти їх негайно.

— Приведи їх до палати. І поклич Резнака та Скахаза. Чи сказала Зелена Грація, у якій справі прийшла?

— Астапор, — відповіла Іррі.

Розповідь почав Сірий Хробак.

— Він виїхав з ранкового туману. Вершник на блідій кобилі, що помирала. Коняка наблизилася до міської брами, запинаючись. Боки їй рожевіли кров’ю та піною, очі викотилися з жаху. Вершник заволав: «Палає, палає!» і впав із сідла. По сього-одного послали; сей-один наказав привести вершника до Блакитних Грацій. Коли ваші слуги ввели його до брами, він знову скричав: «Палає!» Під токаром з нього лишився самий кістяк і трохи запаленої плоті.

Продовжила одна з Блакитних Грацій:

— Неблазні принесли цю людину до храму, де ми її роздягли і скупали в прохолодній воді. Одяг його був забруднений, а у стегні сестри знайшли половину стріли. Стрижень він відламав, але гостряк лишився у м’ясі. Рана загнилася і отруїла йому кров. Прибулець помер за годину, волаючи «палає».

— Палає, — повторила Даянерис. — Що палає?

— Астапор, ваша преосяйносте, — відповіла інша Блакитна Грація. — Він устиг це сказати. «Астапор палає.»

— Може, то говорила його лихоманка?

— Ваша преосяйність мудро кажуть, — мовила Галацца Галаре, — проте Еццара бачила дещо інше.

Блакитна Грація на ім’я Еццара склала руки.

— Ласкава царице, — промурмотіла вона, — його лихоманку спричинила не стріла. Він закаляв себе, і не один раз, а багато. Плями досягали колін, а серед посліду ми бачили засохлу кров.

— Сірий Хробак казав, що кров текла з його кобили.

— Щира правда, ваша милосте, — підтвердив євнух. — Бліда кобила була скривавлена його острогами.

— Була, ваша преосяйносте, — кивнула Еццара, — але засохла кров була змішана з викидами його черева і плямувала спіднє.

— Кров текла з його нутрощів, — пояснила Галацца Галаре.

— Ми не можемо бути певні, — закінчила Еццара, — та може статися, Меєринові загрожує гірша небезпека, ніж юнкайські списи.

— Ми мусимо молитися, — мовила Зелена Грація. — Боги надіслали нам того чоловіка. Він прибув буревісником. Це знак.

— Знак чого? — запитала Дані.

— Лиха та руїни.

Але їй не хотілося вірити.

— Лише одна людина. Поранена стрілою в ногу. Принесена до нас кобилою, не богами.

«Бліда кобила.» Дані рвучко підвелася.

— Дякую всім за поради і турботу про того бідолаху.

Зелена Грація поцілувала Дані пальці, перш ніж відкланятися.

— Ми молитимемося за Астапор.

«І за мене. Благаю, моліться за мене, превелебна пані.» Якщо Астапор програв, Юнкаєві ніщо не завадить обернути очі на північ.

Даянерис обернулася до пана Барістана.

— Вишліть гінців у пагорби. Хай знайдуть моїх кревноїзників. Відкличте звідти також Бурого Бена і «Других Синів».

— А «Буревісників», ваша милосте?

«Дааріо.»

— Так. Так.

Лише три ночі тому їй наснилося, як Дааріо лежить мертвий при дорозі, витріщаючись наосліп у небо, а над трупом його сваряться гайворони. Іншими ночами вона неспокійно перекидалася у ліжку, бо уявляла, як він зрадив її, як колись зрадив полковників у «Буревісниках». «І приніс мені їхні голови.» А раптом тепер він повів свій полк назад до Юнкаю — продати царицю за дзбан золота? «Ні, він такого не зробить! Нізащо! Адже так? Адже справді?»

Попередня
-= 208 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!