Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— І все ж ви втекли, — мовив Голомозий. — Як це сталося?

Відповів йому старий.

— Моє ремесло — мулярство. Мій батько, а перед ним його батько клав цеглу, як і я. Мій дід збудував наш будинок упритул до міського муру. Неважко було щоночі витягати кілька цеглин. Коли я розказав друзям, вони допомогли підперти прохід, щоб не завалився. Ми всі погодилися, що добре буде мати власний вихід назовні.

«Я лишила вас під владою обраної ради, — подумала Дані, — з цілителя, книжника і жерця.» Вона добре пам’ятала Червоне Місто таким, яким уперше побачила — сухим і запиленим, оточеним червоними цегляними мурами, сповненим жорстоких примар минулого, і все ж повним життя. «На Хробаку були острови, де закохані цілували одне одного. А на Майдані Спокути з людей здирали смужками шкіру і вішали голими на поталу зграям мушви.»

— Добре, що ви прийшли, — мовила вона до астапорців. — У Меєрині вам буде безпечно.

Швець подякував, старий муляр поцілував їй ноги, але ткаля подивилася очима холодними і твердими, наче сірий камінь. «Вона знає, що я брешу, — подумала цариця. — Знає, що не можу захистити їхню безпеку. Астапор палає, і тепер Меєрин — наступний.»

— Прибули ще люди, — повідомив Бурий Бен, коли астапорців вивели. — Ці троє були верхи. Але більшість іде пішки.

— Скільки їх? — запитав Резнак.

Бурий Бен знизав плечима.

— Кількасот. Чи кілька тисяч, хтозна. Є хворі, є обпечені, є поранені. «Коти» і «Вітрогони» никають між пагорбів зі списами та батогами, відганяють їх на північ. А хто бариться — тих убивають.

— Роти на ногах. Ще й хворі, кажете? — Резнак заломив руки. — Вашій превисокості не варто пускати їх до міста!

— Я б не пустив, — погодився Бурий Бен Бросквин. — Я не маестер, але навіть мені відомо, що гнилі яблука слід відділяти від здорових.

— Це не яблука, Бене, — мовила Дані. — Це чоловіки й жінки. Хворі, голодні й перелякані. — «Це мої діти.» — Я мала б піти на Астапор.

— Ваша милість не мали змоги їх урятувати, — мовив пан Барістан. — Ви застерігали царя Клеона против війни з Юнкаєм. Але цар не мав розуму, зате руки — червоні від крові.

«Хіба мої руки чистіші?» Дані пригадала сказане Дааріо: королі й царі мусять бути або різниками, або м’ясом.

— Клеон був ворогом нашого ворога. Якби я приєдналася до нього біля Рогів Хаззату, ми б могли розчавити юнкайців між нашими потугами.

Та Голомозий тримався іншої думки.

— Якби ви повели Неблазних на південь від Хаззату, Сини Гарпії б тоді…

— Знаю! Я все знаю. Знову і знову я бачу перед собою Ерою.

Бурий Бен Бросквин зачудовано насупив чоло.

— Кого, перепрошую?

— Дівчинку, врятовану мною від мук і ґвалту. Але мій порятунок зрештою привів її до ще гіршого кінця. Те, що я зробила у Астапорі — це десять тисяч таких дівчаток.

— Ваша милість не могли знати…

— Я цариця і королева. Мені личить знати.

— Що зроблено, те зроблено, — мовив Резнак мо’Резнак. — Благаю вашу превисокість узяти вельможного Гіздахра собі за царя і чоловіка негайно. Він зуміє перемовитися з Мудрими Хазяями та укласти мир.

— Але на яких умовах?

«Стережися напахченого підстолія» — так казала їй Квайфа. Жінка у личині передбачила появу блідої кобили. Невже вона має рацію і щодо вельможного Резнака?

— Я лише юна дівчина і не знаюся на справах війни… але й не ягня, що тупає, покірно мекаючи, до лігва гарпії. Я маю Неблазних. Маю «Буревісників» і «Других Синів». Маю три полки відпущенців.

— І драконів, — вишкірився Бурий Бен Бросквин.

— У ямі, в кайданах, — залементував Резнак мо’Резнак. — Який зиск від драконів, котрих неможливо упорати? Навіть Неблазні лякаються відчиняти двері й годувати їх.

— Лякаються улюблених звіряток нашої цариці? — зблиснув хитрим оком Бурий Бен. Сивий полковник «Других Синів» був сердюком аж до кісток, мішанцем з кров’ю десятку різних племен у жилах, не знав іншого життя, крім життя воїна вільного кумпанства, проте завжди любив драконів, а вони плекали прихильність до нього.

— Звіряток? — верескнув Резнак. — Чудовиськ, радше сказати! Чудовиськ, які жеруть дітей! Ми не можемо…

— Мовчати! — визвірилася Даянерис. — Забороняю навіть згадувати!

Резнак сахнувся, наляканий люттю в її голосі.

— Благаю вашу препишність мені пробачити, я не…

Бурий Бен Бросквин виступив наперед, затуляючи його собою.

— Ваша милосте! Юнкайці мають три наймані полки проти наших двох. Подейкують, що вони послали до Волантису по «Золоту Дружину», а в ній воює десять тисяч хлопців. Іще юнкайці мають чотири гіскарські легіони, коли не більше. Чув я, вони надіслали кінних гінців до Дотракійського моря — привести на наші голови ще й великий халазар. Без драконів ми пропадемо — така моя думка.

Попередня
-= 210 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!