Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Вона зробила ще ковток води, відставила кухоль, блимнула очима, потяглася і підвелася з крісла, потерпаючи від затерплих м’язів. Коли так довго видивляєшся у полум’я, потім треба якусь мить звикати до сутінок. Очі її висохли і втомилися… та якщо їх терти, ставало гірше.

Жриця звернула увагу, що вогонь майже згас.

— Деване, підкинь до комина. Котра зараз година?

— Майже світанок, пані.

«Світанок. Нам даровано ще один день, дяка Ра-Гльорові. Жахіття ночі знову відступили.» Мелісандра перебула ніч у кріслі перед комином — то була звична для неї справа. Відколи Станіс пішов, її ліжко лишалося майже недоторканим. Часу для сну вона не мала — бо несла на плечах завеликий тягар долі усього світу. Крім того, спати вона боялася. «Сон — то маленька смерть. Сни — шепітки Іншого, який хоче затягти нас усіх у свою вічну ніч.» Краще сидіти і купатися у рудому сяйві благословенних вогнів червоного повелителя, зашарівшись щоками від жару, наче від поцілунків коханця. Інколи вночі вона трохи куняла, та ніколи довше, ніж годину. Одного дня, молилася Мелісандра, їй більше не доведеться спати. Одного дня вона остаточно звільниться від снів. «Мелонія, — пригадалося їй. — Товар сім.»

Деван накидав у вогонь дров, і полум’я знову спалахнуло високо, люто і нестримно, відганяючи тіні у кутки покою, нищачи усі небажані видіння. «Пітьма відступила… ще на якусь мить. Але за Стіною ворог дужчає, і якщо він переможе, то світанок ніколи не настане знову.» Мелісандра спитала себе, чи не його обличчя витріщалося на неї з вогню. «Напевне, ні. Певно, що ні! На вид він має бути жахливіший — холодний, чорний, такий страшний, що жива людина з одного погляду втратить розум і подих.» Дерев’яний чоловік, якого вона бачила, і хлопчик з обличчям вовка… то були, певно ж, його слуги… його поборники. Так само, як її поборником є Станіс Баратеон.

Мелісандра пішла до вікна, штовхнула віконниці. Ззовні схід лише почав світлішати, вранішні зірки ще висіли у чорному, як смола, небі. Але замок Чорний уже починав ворушитися; братчики у чорних кобеняках тупали двором по свої миски каші, щоб потім змінити вартових нагорі Стіни. У відчинене вікно влетіло з вітерцем кілька сніжинок.

— Чи бажають ясна пані поснідати? — запитав Деван.

«Їсти. О так, мені треба їсти.» Траплялися дні, коли вона забувала. Ра-Гльор живив її тіло усім необхідним, але цю правду краще було ховати від смертних людей. Зараз їй потрібен був Джон Сніговій, а не хліб, сало чи яйця; але посилати Девана по князя-воєводу було марною справою — він не приходив на її заклик. Сніговій жив, як і раніше, у помешканнях позаду зброярні — скромних і непоказних, які колись займав покійний коваль Нічної Варти. Можливо, новий воєвода не вважав себе гідним Король-Башти. А може, йому було байдуже. То була його помилка — оманлива сумирність молодості, що насправді є різновидом зарозумілості. Правителеві над людьми не слід гребувати наочними ознаками влади — бо влада не в малій мірі створюється саме ними.

Втім, хлопець не був такий уже безхитрий простак. Він остерігався приходити до Мелісандриних покоїв просителем — натомість, коли їй потрібно було про щось побалакати, Джон заохочував її приходити до нього. Часто-густо, коли вона таки приходила, він ще й примушував її чекати або зовсім відмовлявся приймати. Мелісандра мусила визнати: у дечому він її таки перехитрував.

— Кропивного узвару, варене яйце та хліба з маслом. Якщо твоя ласка, свіжого, не смаженого. Знайди мені також дичака. Скажи, що мені треба з ним говорити.

— З Торохкалом, пані?

— Поквапся, будь ласкавий.

Поки хлопець ходив із дорученням, Мелісандра скупалася і перевдягла шати. Її рукави повнилися прихованими кишенями; вона ретельно перевірила кожну, як робила щоранку — переконатися, що всі її порошки на місці. Одні порошки робили вогонь зеленим, блакитним або сріблястим, інші змушували полум’я ревти, сичати і стрибати вище за людський зріст. Були й такі, що виробляли дим: дим для правди, дим для хіті, дим для страху, а ще густий чорний дим, що убивав людину на місці. Червона жриця озброїлася пучкою кожного.

Різьблена скриня, яку вона привезла з-за вузького моря, була вже на три чверті порожня. Хоча Мелісандра мала вдосталь знань і хисту, щоб зробити ще порошків, їй бракувало багатьох рідкісних складників. «Та нічого. Чар має бути досить.» На Стіні вона почувалася сильнішою — навіть сильнішою, ніж у Асшаї. Кожне слово, кожен змах руки виказували цю силу. Мелісандра вже з’ясувала, що коло Стіни здатна на таке, чого ніколи не робила. «Тіні, які я народжу тут, будуть жахливо могутні. Жодне створіння пітьми не встоїть проти них.» Маючи у владі такі чари, скоро вона не матиме потреби у жалюгідному штукарстві алхіміків та вогнечарників.

Попередня
-= 214 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!