Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Забираєте Смердюка? Куди? Він мій. Ви не можете його забрати!

Руза, здавалося, його слова звеселили.

— Все, що ти маєш, дав тобі я. Краще тобі про це не забувати, байстрюче. Щодо цього… Смердюка… якщо ти не зламав його душу понад межі розумного, він ще стане нам у пригоді. Накажи подати ключі й розімкнути кайдани. Поки не змусив мене пошкодувати про день, коли я зґвалтував твою матір.

Смердюк побачив, як смикнулися Рамзаєві вуста, як слина заблищала у відкритому роті. Він навіть злякався, чи не скочить той через стіл з ножем у руці. Але Рамзай лише зачервонівся, відвернув свої світлі очі від батькових, іще світліших, і пішов шукати ключі. Та коли він став на коліна розімкнути кайдани на Смердюкових зап’ястках і кісточках, то нахилився ближче і прошепотів:

— Нічого йому не кажи. А кожне слово, сказане ним, запам’ятай і принеси мені. Я поверну тебе назад, хай що белькоче та сучка Турстан. То хто ти такий?

— Смердюк, ласкавий пане. Ваш навіки. Смердючий Смердюк, огидний пацюк.

— Таки-так. Коли мій батько поверне тебе назад, я заберу в тебе ще одного пальця. Дозволю вибрати, якого саме.

Непрохані сльози покотилися щоками.

— За що?! — писнув він ламким голосом. — Я ніколи не прохав мене забирати. Я зроблю все, чого ви забажаєте, я служитиму, я коритимуся, я… благаю вас, не треба, ні…

Рамзай загилив йому ляпаса.

— Забирайте, — мовив він до батька. — Це вже не людина. Від його смороду мене нудить.

Місяць сходив над дерев’яними стінами Курганища, коли вони ступили з палати надвір. Смердюк чув, як вітер, виючи, летить хвилястими рівнинами поза межами містечка. Від Курган-Палат до непоказного дрібного замку Гарвуда Дужака за східною брамою було не більше як півтори версти. Князь Болтон запропонував йому коня.

— Ти можеш їхати верхи?

— Я… гадаю, так, ясний пане.

— Вальтоне! Допоможи йому сісти на коня.

Навіть позбавлений кайданів, Смердюк рухався, наче немічний старий. Плоть його висіла мішком на кістках; Кислий Алин та Бен Кістяк кепкували з його раптових судом. Що ж до смороду… навіть підведена йому кобила сахнулася геть, коли він спробував на неї сісти.

На щастя, кобилка була лагідна і сама знала шлях до Курган-Палат. Коли вони виїхали за браму, князь Болтон поїхав поруч. Стражники віддалилися, щоб не заважати розмові.

— Як накажеш тебе називати? — запитав князь, коли копита застукотіли широкими прямими вулицями Курганища.

«Смердюк, я — Смердюк, і мені вже каюк.»

— Смердюком, з ласки ясного пана.

— М’сьпана. — Вуста Болтона розтулилися настільки, щоб показати крихітну смужку зубів. То могла бути усмішка.

Але Смердюк нічого не зрозумів.

— Перепрошую пана? Я кажу…

— Ти кажеш «ясний пан», «ласкавий пан» або «мосьпан». А мав би казати «м’сьпан». Твоє шляхетне походження на кожному кроці зраджує твій язик. Якщо хочеш скидатися мовою на сільського хама, то розмовляй так, наче натоптав повний рот грязюки. Або наче ти такий тупий, що не знаєш, з яких слів складається величання вельможних осіб.

— Слухаю волю м… м’сьпана.

— Отак краще. А смердиш ти, по правді, украй огидно.

— Так, м’сьпане. Благаю пробачити, м’сьпане.

— За віщо? Твій сморід — справа рук мого сина, не твоя. Мені це добре відомо.

Вони проминули стайню та завішену віконницями корчму з намальованим на вивісці пшеничним колосом. Смердюк почув зсередини музику.

— Я знав першого Смердюка. Від нього теж тхнуло, та не тому, що він не мився. Навпаки, я не знав створіння чистішого, правду сказати. Він купався тричі на день і носив квіти у волоссі, наче дівчина. Коли ще була жива моя друга дружина, його спіймали за викраденням запашних мастей з її опочивальні. Я наказав дати йому батогів — десяток ударів. Навіть його кров смерділа не так, як треба. За рік він спробував знову — цього разу випив рідкі запашні трунки і трохи не помер. Але сморід нікуди не подівся — він-бо з ним народився. Простаки про таке кажуть: проклятий богами. Боги зробили його смердючим, щоб усі знали про його гнилу душу. Мій старий маестер наполягав, що то така хвороба, але хлопець в усьому іншому був здоровий, наче бик. Ніхто не міг коло нього стояти, і його змусили спати серед свиней… до того дня, коли Рамзаєва мати з’явилася перед моєю брамою, вимагаючи слугу для мого байстрюка, який ріс диким і непокірним. Я віддав їй Смердюка. Хотів у такий спосіб пожартувати, але вони з Рамзаєм стали нерозлучні. Відтоді мене не полишає питання… хто кого розбестив? Рамзай Смердюка чи Смердюк Рамзая?

Князь подивився на нового Смердюка очима світлими і дивними, як два білих місяця.

Попередня
-= 223 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!