Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

— Нехай пізніше. — Сніданок міг зачекати, а Станіс — аж ніяк. — Чи не було у палісаді вночі якогось клопоту?

— Та ні. Відколи ви, мосьпане, приставили варту до вартових.

— То й добре.

За Стіною в полоні перебувало щось із тисячу дичаків — бранців, узятих Станісом Баратеоном у тій битві, де його лицарі розтрощили зібране звідусіль строкате військо Манса Розбишаки. Серед бранців було багато жінок, і деякі вартові потай виводили їх зігрівати собі постелі. Люди короля, люди королеви — байдуже; те саме спробували навіть кілька чорних братчиків. Адже чоловіки є чоловіки, а на кількасот верст навколо не було жодної іншої жінки.

— Ще двоє дичаків з’явилися здатися, — вів далі Ед. — Мати з дівчинкою коло спідниці. Ще вона мала сина-немовля, загорнутого в хутра, та він виявився мертвим.

— Мер-р-твий, — мовив крук. То було одне з найулюбленіших слів птаха. — Мер-ртвий, смер-рть.

Вільний нарід потроху прибрідав до них мало не щоночі; головне то були напівзамерзлі істоти, яким вдалося втекти від битви попід Стіною лише затим, щоб потім приповзти назад, зрозумівши, що безпечного місця для втечі вже немає.

— Чи допитали матір? — запитав Джон.

Станіс Баратеон розбив потугу Манса Розбишаки та узяв Короля-за-Стіною в полон… але дичаків ще лишалося чимало — багато тисяч, а з ними Плакун, Тормунд Велетнебій та інші ватажки.

— Авжеж, мосьпане, — відповів Ед, — та вона лишень торочила, що як почалася битва, то втекла, а потім ховалася у лісі. Ми її досхочу напхали кулешем, посадили до решти у загорожу, а дитину спалили.

Спалення мертвих дітей більше не краяло серце Джонові Сніговію. Він мусив думати про живих — і то була зовсім інша справа. «Два короля збудять дракона. Першим — батько, потім син, щоб обоє вмерли королями.» Ці слова пробурмотів один із королевиних людей, поки маестер Аемон чистив йому рани. Джон намагався викинути їх з голови, переконував себе, що то лише маячня людини у лихоманці. Але Аемон мав заперечення.

— У королівській крові є сила, — застеріг старий маестер, — і навіть кращі за Станіса люди робили жахливіші речі.

«Ну нехай цей король суворий, непохитний і нічого не пробачає, але ж… немовля, що смокче груди?! Лише нечуване чудовисько може віддати живу дитину вогню.»

Джон заходився у пітьмі наповнювати нічний горщик, а тим часом крук Старого Ведмедя буркотливо на щось скаржився. Вовчі сни ставали щораз сильнішими; Джон зрозумів, що пам’ятає їх, навіть прокинувшись. «Привид знає, що Сірого Вітра немає серед живих.» Робб загинув у Близнюках, зраджений людьми, яких вважав собі за друзів, і вовк його загинув разом із ним. Брана та Рікона вбили теж — стяли голови з волі Теона Грейджоя, котрий колись був вихованцем їхнього панотця… але якщо сни не брехали, то їхнім лютововкам вдалося втекти. У Королевиному Вінці один вистрибнув з пітьми і врятував Джонові життя. «То мав бути Літо, тільки він. Адже хутро було сіре, а Кудлай — чорний.» Джон спитав себе, чи не живуть у тих вовках якісь часточки душ його вбитих братів.

Джон налив води у балійку з глека біля ліжка, умив обличчя та руки, вдягнув чисту чорну сорочку та вовняні штани, зашнурував чорну шкіряну камізелю, натягнув на ноги пару добряче поношених чобіт. Мормонтів крук дивився хитрими чорними очицями, а тоді злетів до вікна.

— Ти мене вважаєш за свого слугу, абощо?

Коли Джон прочинив вікно з товстими дзвінковими шибками жовтого скла, вранішній холод вдарив його просто у обличчя. Глибоко вдихнувши, він остаточно вичистив з голови примарне плетиво ночі; крук тим часом полетів геть, плескаючи крилами. «Надто хитра пташка — не на добро.» Крук жив при Старому Ведмедеві довгі роки, та це йому не завадило від’їсти шмат Мормонтового обличчя, щойно хазяїн помер.

Від опочивальні прогін сходів збігав донизу до більшого помешкання, де стояв подряпаний стіл з соснових дощок і десяток стільців з дубу та шкіри. У Король-Башті сидів Станіс, Воєводська Вежа вигоріла до кам’яної шкаралупи, тому Джон розташувався у не надто розкішних приміщеннях за кузнею, що раніше належали Доналові Нойє. З часом, напевне, йому знадобиться щось просторіше, та наразі, поки він лише вчився очолювати Варту, годилися і ці.

Привілей, який король дав йому на підписання, лежав на столі, притиснутий срібним кухлем, що колись належав тому ж таки Доналові Нойє. Однорукий коваль залишив по собі небагаті статки: оцього кухля, шість шелягів та мідну монету-зірку, пряжку з вичорненим візерунком та поламаною застібкою, засмальцьованого парчового жупана зі значком оленя Штормоламу. «Головним його скарбом було ковальське приладдя, а ще — зроблені ним ножі та мечі. Усе його життя минало біля горнила та ковадла.»

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!