Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Танок з драконами

Теон зненацька спитав себе, чи не слід і йому проказати молитву. «Чи почують мене старі боги?» Вони не були його богами… ніколи не були. Адже він уродився залізним сином Пайку, і господом його був Потоплий Бог островів… але Зимосіч лежала за багато верст від моря. Минула вічність, відколи його чув хоч якийсь бог. Він не знав уже, хто він такий, ким був, чому ще живе на світі, навіщо народився…

— Теоне, — прошепотів чийсь голос.

Голова сама собою підскочила вгору.

— Хто сказав?!

Та побачив він лише дерева і туман, що їх укривав. Голос був тихіший за шурхіт листя, холодніший за ненависть. «Кому належав він? Богам? Примарним ворогам?» Скільки їх загинуло тут того дня, коли він хитрістю захопив Зимосіч? Скільки ще того дня, коли втратив? «Того самого дня, коли помер Теон Грейджой, що згодом відродився Смердюком. Смердюком — верескливим пацюком.»

Раптом йому закортіло опинитися деінде, аби щонайдалі. Та за межами божегаю на нього миттю накинувся, наче голодний вовк, і схопив у зуби лютий холод. Теон нахилив голову під вітром і рушив до великої трапезної, намагаючись не загубити довгу вервечку свічок та смолоскипів. Під чоботями хрумтіли крижини; раптовий подих вітру відкинув назад каптура, наче якийсь привид смикнув морозними пальцями, прагнучи зазирнути в обличчя.

Теонові Грейджою вся Зимосіч повнилася привидами минувщини. Авжеж не таким він пам’ятав замок з літа своєї юності. Нині він стояв посічений, потрощений, вже не твердиня, а руїна — притулок для трупів та гайвороння. Величезний подвійний мур ще стояв, бо граніт нелегко скорити вогнем, але більшість веж і палат лишилися без дахів, а кілька й зовсім повалилися. Вогонь зжер солому та дерево — де цілком, де шматками. Під розтрощеними шибками Скляних Садів городина й садовина, що мала живити замок узимку, лежала чорними вимороженими гичками. Дворище заповнювали намети, майже сховані снігом — то Руз Болтон привів до замку власне військо, а з ним і військо своїх приятелів-Фреїв. Тепер тисячі вояків купчилися серед руїн, юрмилися у кожному дворику, спали у льохах та підвалах, у вежах без дахів, у будівлях, залишених кілька століть тому.

Пасма сірого диму зміїлися лише з димарів відбудованої кухні та куренів варти, де дах перешили наново й нашвидкуруч. На зубцях мурів лежали вінці снігу, зі стінних виступів висіли грона бурульок. Усі кольори вицвіли в Зимосічі, лишивши сірий та білий. «Кольори Старків.» Теон не знав, що йому думати: чи добра то призвість, а чи погана. Посіріло і саме небо. «Сіре, сірувате, сіреньке й ще сіріше. Цілий світ посірів, куди не глянь. Лише очі нареченої — не сірі.»

Молода дружина мала карі очі. «Великі, карі, нажахані.» Дарма вона шукає в нього порятунку. Чого вона чекає: що він свисне до себе крилатого коня і вилетить відси з нею за спиною, як у тих казках, що дівчисько полюбляло читати разом з Сансою? Та йому й себе було годі порятувати. «Смердюк-смердятина, нікчемна здохлятина.»

Дворищем були тут і там розвішані у конопляних зашморгах майже задублі мерці; напухлі обличчя вкрила паморозь. Коли передовий полк Болтона досяг Зимосічі, в замку аж кишіло самозваних мешканців — десятки зо три їх вигнали списами з кублищ, пороблених серед зруйнованих веж та палат. Найзухваліших, що посміли опиратися, повісили, решту приставили до праці. Хай служать вірно — сказав їм князь Болтон, і він матиме ласку. У сусідстві з вовчою пущею дерева та каміння для будівництва було вдосталь. Найперше замість спаленої навісили нову браму — глуху, міцну, надійну. Потім вичистили уламки впалого даху над великою трапезною і поспіхом спорудили новий. Коли роботу було скінчено, князь Болтон повісив усіх будівників — але, вірний своєму слову, мав ласку і жодного не наказав оббілувати.

Дотоді придибала вже і решта Болтонового війська. Вони підняли над мурами Зимосічі оленя з левом короля Томена, а під ним — оббіловану людину Жахокрому. Прапори шалено заплескали на північному вітрі, що завивав, наче скажений вовк. Теон прибув у обозі пані Барбреї Турстан разом із власною особою її вельможності, її рушенням з Курганища і нареченою для весілля. Пані Турстан наполягла, що саме вона має опікуватися панною Ар’єю перед весіллям. Але нині той час зійшов. «Тепер вона належить Рамзаєві. Бо проказала слова обітниць.» Через цей шлюб Рамзай ставав законним господарем на Зимосічі. І поки Джейна матиме осторогу не сердити чоловіка, він не матиме приводу її кривдити. «Ар’я. Її звуть Ар’я!»

Навіть у підбитих хутром рукавицях Теон відчув напад болю. Саме руки боліли йому найчастіше і найгірше, а надто — зниклі пальці. Невже бували такі часи, коли жінки жадали його дотиків? «Я зробив себе принцом зимосіцьким, — подумав він, — і відти все й почалося.» Він гадав, що про його звитяги сто років співатимуть пісні й оповідатимуть казки. Та зараз, коли хто до нього і звертався, то кликав Теоном Перевертнем, а оповідки переказували про його ницість і зраду. «Але тут ніколи не був мій дім. Мене тримали тут заручником.» Князь Старк не ставився до нього жорстоко, але довга сталева тінь його обіручного меча завжди маяла між ними. «Він був до мене добрий, але не теплий і не лагідний. Бо знав, що одного дня його можуть змусити покласти мене на колоду.»

Попередня
-= 255 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!